Приключения бравого солдата Щура

    10 августа, 2015 10:19
    День 9-й.

    Коли нас звезли у центральний військомат Києва (ще перед відправкою у Рівне), там я познайомився з хлопцем, у якого на нозі був такий варикоз, що це виглядало ніби йому в ногу під шкіру повшивали виноград. При чому одразу цілим гроном. Інший хлопець мав таке викривлення хребта, що йому стояти було важко. Для чого його брати? Щоб йому можна було копати нерозгинаючись?

    І знаєте, що далі? А далі цих хлопців направили у піхоту. Одного, який не може ходити, й іншого, який не може стояти.

    А знаєте, що найгірше, що щоб розподілити це все правильно – відповідно до здоров'я, треба наново проводити медичне обстеження.

    Замість того, яке було у військоматі. Бо схоже, що його роблять не для того, щоб визначити реальний стан здоров'я. А для того, щоб його приховати. 

    У мене є ідея – відправити на медкомісію манекена. Такого з вітрини. Можна навіть бракованого взяти. Без однієї руки і з поплавленою головою. Попри те, що у нього немає пульсу, крові для аналізів і сечі, рентген покаже, що він порожній всередині і у психіатра він не скаже ні слова, дуже ймовірно, я впевнений, що знайдем і військомат, який у його документах напише "придатний". І відправить його в навчальний батальйон. Для цього манекена зшиють форму і взуття, витратять на нього гроші і час, щоб прохарчувати і навчити. А потім видадуть йому зброю і поставлять його кудась. І що ми матимемо? Манекена без однієї ноги і з поплавленою головою; у новій формі, після курсу навчання і зі зброєю. А він і далі буде просто стояти.

    Ну і по подіях дня:

    Наш взвод потроху зменшується. 30 людей вирішило піти. Після цього були тестування тих, хто залишився.

    Після обіду до нас у казарму приходила лікар.

    Оглядала всіх новоприбулих (тобто нас). Хто на що скаржиться, чи є які травми і т.д. 

    Інколи було таке враження, що вона не вірить своїм очам, що таких людей призвали в армію. На щастя "таких" було не так багато. 

    Ну то таке. Досить вже про військомати.

    Їжа. 

    Сьогодні їжа радувала око неабияк. Борщ. Справжній червоний на обід. І мені попався шмат м'яса в каші!!! Реальний!

    На вечерю горохово-пшонна каша з курячим крильцем!

    Але тут я мушу перепитати: скільки м'язових волокон має бути на кістці, щоб мені вже можна було писати, що на вечерю нам дали м'ясо? Вісімнадцять м'язових волокон – це вже можна казати, що "нам дали м'ясо"?

    Ну і черга в їдальню. Це те, що сьогодні здивувало найбільше. Від моменту, як наша рота прийшла до їдальні, до моменту, як я сів за стіл, минуло 50 хвилин. Прийшов о 19:35. Сів їсти о 20:25. 

    Тому я вирішив присвятити чергам окремий альбом. Буду туди викладати фото наших черг у їдальню. 

    Але якщо розібратись, то на чергу є причини. Їдальня, куди ми маємо ходити, на ремонті. Обіцяють закінчити у вересні. Кожна рота приходить під їдальню на певний наперед домовлений час. Але часто то рота якась запізниться, то в іншу роту новачки прибудуть. Цікаво подивитись на обличчя тих, хто відповідальний за пропуск людей у їдальню, якщо їм сказати "хлопці, а давайте придумаємо спосіб, щоб мінімізувати черги!"

    Пишу цей пост під салют кашлів і пчихів. Ми тут чомусь трохи розкашлялись. Не знаю, чи це ми з Рівного привезли з собою якийсь вірус чи це тут його підхопили.

    Добраніч.

    Оригинал текста

    Теги: армия мобилизация призывники ровно
    ТАКЖЕ ЧИТАЙТЕ
    Комментарии
    1000 символов осталось
    ТОП МАТЕРИАЛОВ



      Архив