Турция vs Сирия: агрессия или защита?

    11 сентября, 2015 11:56
    Про Туреччину. Нинішня ситуація з загостренням війни з тероризмом, а, чесно кажучи, і вся турецька зовнішня політика може бути прекрасним навчальним посібником

    Треба визнати, що турецька дипломатія має хороші селекційні механізми і особиста майстерність середньої і вищої ланки турецьких дипломатів дуже пристойна. Це дозволяє турецькій дипломатії успішно вирішувати достатньо складні проблеми (от, на жаль, не можу сказати, що людські якості усіх тих турецьких дипломатів, чиєю професійністю можна захоплюватися, заслуговують на такі ж високі оцінки – теж, напевно, якась селекція працює).

    Але, як часто буває, професійність підлеглих може зводитися нанівець сумнівними завданнями керівництва. У нашому випадку – політичного керівництва Турецької держави.

    Турецька дипломатія здійснила прекрасний фінт – використала наполегливість США, їх і європейських союзників бажання втягнути Туреччину у війну проти ІДІЛ. До списку цілей, які є пріоритетними з точки зору США та НАТО, Туреччина легким рухом додала ще пару цілей, а перш за все – Курдську робітничу партію.

    Завдавши в рамках виконання своїх зобов’язань удари по базам ІДІЛ, Туреччина зосередила значні зусилля на інших цілях – курдських бойовиках, які з точки зору партнерів по НАТО і США не є пріоритетними.

    Таким чином Туреччина здійснила військово-дипломатичний маневр, яким змусила партнерів і союзників підтримувати ті її дії, які за інших обставин могли би бути критикованими.

    Корегувати позицію партнерів і союзників, ставити їх у безвихідне становище – це те, що українська дипломатія робити наразі не вміє. Українській дипломатії (і тут я маю на увазі далеко не лише МЗС, а всю систему зовнішніх зносин) наразі легше не переконати партнерів, а пояснити власному народу, чому те, що вимагають партнери і навіть вороги, потрібно й навіть вигідно реалізувати, включно у формі змін до Конституції.

    До речі, на моє переконання, у війні проти тероризму, Україна повинна підтримувати Туреччину усіма наявними засобами. Адже це лише поверховий погляд на ситуацію – заявити, що застосування збройних сил Туреччини на території Іраку і Сирії є агресією. Туреччина захищається. З території Сирії та Іраку їй не просто загрожують, а піддають її територію найрізноманітнішим формам атак – від обстрілів, до терористичних нападів. Тому застосування наземних та інших видів збройних сил Туреччини є актом захисту. Тим більше, що її цілі, визнані світом, як терористичні організації.

    Тому, підтримуючи Туреччину, ми будемо підтримувати принцип – право на оборону і захист. Ніхто зараз не знає, як скоро ми будемо змушені скористатися цим принципом для нанесення ударів по базам терористів за межами України. 

    А тепер до політичного керівництва. Думаю, що удари по Курдській робітничій партії є політичним рішенням політичного керівництва країни. Тобто у мене є сумніви, що нині, коли Туреччина має масу невирішених безпекових проблем. І, наприклад, сирійська значно небезпечніша і пріоритетніша за курдську. Думаю, що нанесення ударів по базам курдських терористів – це рішення, викликане перш за все внутрішньополітичними мотивами. Окрім того, активізація терористичної діяльності у Стамбулі у відповідь на активізацію діяльності збройних сил Туреччини проти збройних загонів Курдської робітничої партії – це не шлях до перемоги над тероризмом. Одними лише силовими методами курдська проблема вирішена бути не може. Як і проблема тероризму в цілому.

    Тому для мене нинішня ситуація на сході Туреччини є прекрасною ілюстрацією того, що хороші виконавці не врятують від проблем при поганому керівництві.

    У нас же – гармонія. Нікудишні і керівництво, і виконавці.

    Оригинал текста

    Теги: США НАТО турция дипломатические отношения ИГИЛ курды Сирия
    ТАКЖЕ ЧИТАЙТЕ
    Комментарии
    1000 символов осталось
    ТОП МАТЕРИАЛОВ



      Архив