Зрозуміти і пробачити. Чому люстрація в Україні стала фікцією

    8 Вересня, 2015 12:31
    Сотні чиновників в усіх ешелонах влади успішно уникають люстрації. Допомагають високі покровителі, гуманні суди та особисті зв'язки

    «Сьогодні доводиться констатувати саботаж органів влади різного рівня – вони намагаються зберегти конкретну людину, вигідну їм на конкретній посаді, – відверто визнає глава Департаменту з питань люстрації Мін'юсту Тетяна Козаченко. – Тягнуть час, тому що кожну годину, поки перебувають на посадах, вони думають, що їм все пробачать і забудуть».

    За даними Мін'юсту, до Реєстру осіб, щодо яких застосовуються положення закону про очищення влади, на сьогодні внесено 749 чиновників. Це за загальної чисельності держслужбовців в Україні на рівні 295 тис. осіб, виходячи з підрахунків Нацагентства з питань держслужби.

    Водночас, процесу люстрації вже рік – закон «Про очищення влади» президент підписав 16 вересня 2014 року. Перевірки посадових осіб на предмет відповідності закону триватимуть до грудня 2016 року.

    У законі чітко прописано критерії люстрації для кожної категорії держслужбовців. Загальна для всіх умова – якщо не менше року обіймав державну посаду в період, починаючи з 2010-го (для деяких категорій – з 2013-го), то протягом терміну від п'яти до десяти років не можеш працювати на держслужбі.

    Однак у законі є ряд винятків, які дозволяють чиновникам, що потрапляють під люстрацію, залишатися на своїх місцях. Приміром, виключення роблять для учасників бойових дій із зони АТО, досить отримати відповідну довідку.

    На місцях створюють маленьких Януковичів, демонструючи суспільству, що з ними нічого не можна вдіяти.

    Також не можна звільняти чиновника, якщо за заявою його безпосереднього начальства він є особливо цінним співробітником і без нього ніяк не обійтися. Причому таке клопотання можна подавати навіть щодо вже звільнених за законом службовців.

    Цими лазівками, а також судовою тяганиною з розгляду справ про звільнення й користуються чиновники, зберігаючи свої крісла та повноваження.

    «Хтось має свій інтерес, призначаючи таких людей, – упевнений нардеп Віктор Романюк. – На місцях створюють маленьких Януковичів, демонструючи суспільству, що з ними нічого не можна вдіяти».

    У результаті зростає й попри те високий рівень радикальних настроїв українців.

    «Є розчарування суспільства щодо люстрації, – констатує Козаченко. – Люди сподівалися на інші кадрові призначення і зміни».

    Недоторканні

    Прокуратура, фіскальна служба, виконавча влада – ось основні напрямки, де чиновники всіма можливими способами намагаються залишитися біля керма. Або ж їх стараються там залишити з подачі вищого керівництва.

    Глава люстраційного департаменту Мін'юсту приводить десятки прикладів, коли закон просто ігнорують, і відомству доводиться вплутуватися в нескінченні судові розгляди з цього приводу.

    У законі є ряд винятків, які дозволяють чиновникам, що потрапляють під люстрацію, залишатися на своїх місцях.

    «Є ганебні випадки, які насправді показують всі збережені недоліки системи», – обурюється Козаченко.

    Так, за її словами, стовідсотково потрапляє під заборону глава фіскальної служби Києва Людмила Демченко. Влітку 2013 року її призначили замглави столичної податкової служби Печерського району – найбільш ласого шматка пирога всієї податкової системи міста, а можливо й України.

    «Як ви думаєте, які повинні були бути умови цього призначення? – запитує Козаченко. – Однак жодного судового засідання, в якому б брала участь фіскальна служба та Мін'юст, щоб розглянути це питання, не було».

    Ще один унікальний персонаж, який опинився «ні при чому», – глава Національного університету Державної податкової служби України Павло Пашко.

    «Людина була керівником Митної служби в цій країні, потрібно ще щось говорити?», – іронізує Козаченко.

    За її словами, міністерство наразі намагається з'ясувати, яким чином чиновник, що однозначно потрапляє під дію люстраційного закону, проходив перевірку.

    Водночас ним займається і депутатський корпус. «Це класичний випадок, коли людина підлягає люстрації, але люструвати його неможливо, тому що вся система працює на його захист, – запевняє нардеп Романюк. – Суд або затягує процедуру, або виносить абсурдні рішення, хоча аналогічні чиновники були звільнені. Це вибіркове застосування законодавства».

    Є свідчення змови й того, що певним чиновникам необхідні конкретні люди на посадах.

    Що стосується прокуратури, то однією з найбільш одіозних фігур для контролюючих люстрацію органів став перший зампрокурора Києва Олег Валендюк.

    За інформацією нардепа Віталія Купрія, цей чиновник за особистою вказівкою колишнього генпрокурора Віктора Пшонки був премійований за розгін Майдану.

    Але зараз знайшлося рішення суду про те, що Валендюк не підпадає під заборону: суд зобов'язав Генпрокуратуру утриматися від звільнення цієї людини.

    Причому 8 місяців це рішення не фігурувало в Держреєстрі судових рішень і несподівано «спливло» лиш у результаті претензій Мін'юсту.

    Водночас, за словами Козаченка, Генпрокуратура в судових засіданнях участі не брала й апеляції не подавала. Замість ГПУ це зробив Мін'юст, проте безрезультатно.

    Суд ухвалив, що ця справа не зачіпає інтереси Мін'юсту, тому міністерство не може виступати суб'єктом оскарження рішень щодо люстрації в судах України.

    Хоча в законі чітко сказано: «Органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України» (ст.5).

    «Це свідчить про змову й про те, що певним чиновникам необхідні конкретні люди на посадах, щоб забезпечувати потрібні рішення», – вважає Козаченко.

    Не все гладко і в більш високих інстанціях. Приміром, у Мін'юсті не розуміють, чому Кіровоградську область очолює Сергій Кузьменко.

    Чиновник понад рік керував Олександрійською райадміністрацією в Кіровоградській області, що вже дає право на люстрацію. Водночас його прізвище пов'язували з розгоном місцевого Майдану, а 16 січня 2013 року Кузьменко разом із соратниками по Партії регіонів голосував у парламенті за пакет так званих «диктаторських законів».

    Свого часу прем'єр Яценюк особисто ініціював його звільнення, але потім замовк, а президент вирішив не переглядати призначення Сергія Кузьменка.

    «Його мали звільнити, але не зробили цього, і він тепер очолює область. Це плювок в обличчя суспільству», – переконана Козаченко.

    Люди, які контролюють процес очищення влади, відверто визнають, що часто виявляються безсилими проти системи, що склалася.

    Власне, Адміністрація президента також лобіює цікаві та потрібні їй кандидатури.

    Приміром, одним із замглави АП працює Олексій Дніпров – колишній заступник міністра освіти Табачника.

    «Має великий досвід роботи в органах влади, але цьому разом з тим не є політичним діячем, тому краще підпадає під обрану Адміністрацією політику технократизації та професіоналізації влади», – так характеризує його глава АП Борис Ложкін.

    «Представник європейського класу професійних аполітичних чиновників», – відгукується про нього міністр освіти Сергій Квіт.

    А ось Кузьменко впевнена, що Дніпров не має права працювати на держслужбі, хоча «нагорі» й вирішили інакше.

    «Для того щоб його було призначено на цю посаду, АП зробила запит в Нацагентство з питань держслужби, й наступного ж дня отримала відповідь, що, на думку цього відомства, посада заступника міністра не підпадає під дію закону».

    Замкнуте коло

    У результаті протидії системи спроби виконати положення закону про люстрацію потрапляють у замкнуте коло й закінчуються нічим. Найчастіше виходить, що та чи інша держструктура має забезпечити люстрацію людини, яка входить до її ж керівництва.

    Абсурдність цих дій полягає в тому, що доведеться звертатися до нелюстрованих прокурорів, щоб вони перевірили нелюстрованих фіскалів і передали справу нелюстрованим суддям.

    Або ж одне відомство покриває порушення в іншому. Приміром, нардеп Романюк збирається звертатися до Генпрокуратури з приводу порушень закону про люстрацію з боку Державної фіскальної служби.

    Він має намір з'ясувати, як фіскали проводять люстраційні перевірки, якими документами при цьому користуються, і на підставі отриманих результатів притягати чиновників до кримінальної відповідальності.

    Так, дійсно, в Мін'юсті створено реєстр, за яким міністерство готує кримінальні справи. А нардепи зі свого боку намагаються зрушити процес з мертвої точки за допомогою депутатських запитів.

    Однак на сьогодні абсурдність цих дій полягає в тому, що доведеться звертатися до нелюстрованих прокурорів, щоб вони перевірили нелюстрованих фіскалів і передали справу нелюстрованим суддям.

    Люди, які контролюють процес очищення влади, відверто визнають, що часто виявляються безсилими проти системи, що склалася.

    Наприклад, Мін'юст хоч і призначений головною контролюючою інстанцією в цьому питанні, але люстратором не є і не може звільняти чиновників.

    А депутатські запити або залишаються без відповіді, або закінчуються відписками.

    «Єдине, чого вони бояться, – це розголос інформації. Вони бояться публічності», – стверджує Козаченко.

    Почасти її слова підтверджують результати такої тактики. Приміром, скандально відома на всю Житомирську область Лілія Курішко, яка донедавна очолювала обласну фіскальну службу, після численних акцій протесту все ж втратила посаду.

    Приводом для обурення городян стало розслідування щодо її нерухомості не на один мільйон гривень, пресинг підприємців, повальна корупція у ввіреному їй відомстві та «кількаразове перебування в зоні АТО», яке мало забезпечити їй недоторканність під час люстрації.

    Проте перемога громадськості виявилася частковою: чиновниця хоч і втратила одну високу посаду, однак відразу ж обійняла іншу – вище керівництво Державної фіскальної служби не знайшло більш вдалої кандидатури, ніж Курішко, на місце першого заступника голови Житомирської ДФС. Так і замикається коло.

    Теги: ГПУ люстрація суд Мін’юст Арсеній Яценюк АП Петро Порошенко чиновники Курішко олег валендюк ДФС
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів