Як виживають бідні у багатій країні

    10 Квiтня, 2015 10:40
    Соціальна система для малозабезпечених у Австрії. Відень цього року був визнаний найкомфортнішим містом для проживання у світі. Такі дані оприлюднила американська консалтингова компанія Mercer
    Фото: UA1

    Якщо запитати пересічного австрійця, чи задоволений від повністю соціальною системою, яку пропонує йому держава, відповідь тут буде неоднозначною. Просто він, середньостатистичний австрієць, із середньостатистичною зарплатою 1500 євро на руки, ніколи не задумувався, що зовсім географічно близько є країна, де та ж середня зарплата складає 250 євро, а соціальна система із австрійською спільного має хіба що назву.

    Але крім звичайних благ, які доступні кожному громадянину у економічно-розвиненій країні, якою беззаперечно є Австрія, тут присутня ще й так звана окрема "соціальна система", можна навіть сказати "система в системі", для бідних. Вона базується на кількох вдалих приватних ініціативах, котрі гармонійно співіснують із державними порядками. Варто також зауважити, що "бідними" тут рахуються ті, хто заробляє або отримує від держави менше ніж 850-900 євро на місяць.

    Ініціатива пастора

    Вольфганг Пухер був звичайним священиком із австрійського містечка Грац, аж допоки одного дня він не захотів почати вирішувати одну із глобальних проблем людства – боротися із бідністю. Починалося все у далекому 1991 році, тоді йому в голову й прийшло почати втілювати свій довготривалий благодійний проект під назвою – VINZI.

    За час існування цієї "соціальної системи для бідних" було організовано понад 30 ініціатив по усій Австрії. До постійно діючих проектів мережі входять: VINZI-будинок (місце, де малозабезпечені можуть прийняти душ, переночувати та пригоститися сніданком), VINZI-автобус (він курує містом і розвозить чай з хлібом для безхатченків тричі на день), VINZI-захист (організація, яка допомагає жінкам-емігранткам вижити у тяжкі періоди: надає юридичні консультації та психологічну допомогу) та найпопулярніші, певно, напрямки: VINZI-Markt і VINZI-Shop (магазини із втричі нижчими цінами) й багато іншого.

    Зараз представництва VINZI є не лише у Граці, але й у Відні та Зальцбурзі. "Пастор для бідних", таким чином, заповнив прогалини в основній державній австрійській соціальній системі й, одночасно, оголив її недоліки. "В першу чергу люди, яким ми допомагаємо, це новоспечені громадяни ЄС, які після відкриття кордонів, приїхали до Австрії, приміром, із Румунії чи Болгарії, але, не знайшовши тут можливості для заробітку та не отримавши достатнього захисту від держави, вони вимушені жебракувати", – говорить Вольфганг Пухер.


    Соціальні магазини

    Багатьма послугами системи VINZI користуються не тільки безробітні або безхатченки – ця можливість "не витрачати зайвого" стала дуже у пригоді студентам. Українець Євген живе у Відні вже більше року. Зараз він здобуває освіту у Віденському університеті та, як і більшість української молоді, що проживає у Австрії, оплачує собі усе сам – батьки з України не в змозі допомагати. На жаль, працювати йому дозволено лише 11 годин на тиждень. У середньому він може заробити не більше ніж 450 євро на місяць. Тому усюди, де це є можливим, Євген намагається економити.

    Десь два-три рази на тиждень він їздить на інший кінець Відня до одного із "соціальних магазинів", де закуповує дешеві продукти, завдяки чому йому вдається як мінімум втричі скоротити свої видатки на продукти харчування. "Хліб, приміром, там взагалі безкоштовний. Правда, багато в одні руки не дадуть. Все ж інше – майже задарма. Мої улюблені йогурти по 20 центів, тоді як, для порівняння, у звичайному магазині вони коштують 60-70 центів", – ділиться своїм досвідом хлопець.

    Головне, радить Євген, приїздити туди потрібно з самого ранку, бо закриваються такі магазини вже о 13.00 і, як правило, до полудня з полиць змітають майже все їстівне. Коли у Відні відкрився перший такий соціальний магазин, черги у перші тижні були величезними. Зараз усі вже звикли, і ажіотаж тут менший.

    Однак все не так просто. Для того, щоб мати право купувати у цьому супермаркеті, потрібно оформити щось на зразок своєрідної "членської карти". Для цього необхідно пред’явити ряд елементарних документів: довідку, що ваш місячний дохід менший, ніж 900 євро, прописку та документ, що посвідчує особу. Якщо все це є, то "членство" у такому супермаркеті гарантоване на рік. Але через рік його потрібно знову поновлювати.

    "Часто трапляється так, що безробітні знаходять собі постійну й добре оплачувану роботу і вже не потребують нашого "соціального магазину", – розповідає голова віденського філіалу "Vinzi Markt" Георг Штерн.

    У чому ж секрет цих дешевих продуктів? Чому ж їхня вартість втричі нижча, ніж у звичайних супермаркетах? Тут все просто. Товари соціальних магазинів – це те, що прийнято вважати виробничим браком, але при цьому нічого "смертельного". "Це просто неправильно запаковані або трохи пошкоджені товари, крім того, це можуть бути продукти, термін придатності яких щойно закінчився, або вже добігає кінця. Відомо, що виробники вказують дату придатності до вживання завжди із "запасом", тому усі продукти, які можна знайти у нас, є безпечними", – запевняє пан Штерн.

    Частково продукти для магазину закуповуються, проте більшість – це товари, які сюди віддають інші магазини та виробництва. Приміром, булочні, які раніше були змушені просто викидати залишки нерозпроданого хлібу та випічки.

    Медицина для бідних

    Медичну систему Австрії наводять як приклад: новітні методи лікування, високоякісні препарати, сучасні клініки. Проте, водночас, австрійська медицина є досить недешевою. У більшості випадків медичний страховий поліс працюючим австрійцям покриває роботодавець. До того ж більшість із них додатково мають безліч різних страховок, котрі виплачують вже самі. Це щомісяця виливається їм у копієчку, але враховуючи рівень заробітної платні, а також той факт, що на здоров'ї тут не прийнято економити, ніхто не нарікає.

    Однак є ще й інша категорія людей, що проживають у Австрії, – приміром, заробітчани чи студенти. Оплачувати страховку, яка коштує мінімум 50 євро на місяць, вони змушені з власної кишені. До того ж велика частина заробітчан знаходиться в країні нелегально, у більшості своїй це люди, які працюють в Австрії з туристичною візою. Вони не в стані дозволити собі щомісяця сплачувати за страховку, якою можуть взагалі ніколи не скористатися. Та от тільки якщо й справді буде потрібно, то прийом у лікаря без страхового полісу коштуватиме від 40-60 євро за консультацію. Але не все так погано, бо й тут є винятки для "не таких забезпечених" – лікарні, де приймають без страхового полісу і абсолютно безкоштовно.

    "Це лікарні, які знаходяться при церквах. Ці медичні заклади завжди мають свій бюджет. На початку року вони виділяють певну суму, яку можуть витратити на безкоштовне лікування людей, які не застраховані або не мають змоги платити за лікування", – розповідає про подібні заклади австрійський лікар, українка за походженням, Тетяна Хоменко. Тетяна навіть якийсь час працювала в одній із таких лікарень.

    Лікарка говорить, що найбільшим страхом людей, які працюють у Австрії нелегально, зокрема й українців, є впевненість, що коли вони прийдуть до лікарні, й у них не виявиться ані грошей, ані страхового полісу, лікарі одразу ж викличуть правоохоронців. Але це, запевняє пані Хоменко, абсолютно неможливо. Легально пацієнт знаходиться в країні чи нелегально – це нікого не цікавить. Є лікарська таємниця, згідно з якою жоден лікар не має права без дозволу розкривати особу пацієнта. Побувавши в одній із таких лікарень, ви ніколи не здогадаєтесь, що вона не для багатих, оскільки усі медичні заклади у Австрії виглядають набагато краще, ніж більшість приватних клінік в Україні.

    Уявлення багатьох про те, що, приїхавши в Європу, одразу отримаєш вищу якість життя, реальності, на жаль, не відповідає. І, незважаючи на те, що назвати тут бідність бідністю язик не повертається, вона все ж таки існує. Особливо гостро її відчувають заробітчани, котрі більшість свого заробітку відправляють рідним додому.

    Багато європейців скаржаться на Європейський союз і на те, що свого часу він прийняв до себе бідні країни, на які тепер "працюють" країни багаті. Тому більшість з них, зокрема й австрійці, наразі відповіли б однозначно, що бачити Україну в ЄС вони не хотіли б. І це не має нічого спільного з особистими симпатіями чи антипатіями – просто австрійці зізнаються, що "годувати" другу за площею країну Європи не можуть та й не хочуть.

    Запитується, чому схожі програми не приживаються в Україні? Можливо, тому що наша держава для початку мала б стабілізувати основну соціальну систему. Зробити так, щоб пенсії, стипендії та інші соціальні виплати у валютному еквіваленті не виглядали сміхотворно, а вже потім, коли бідними перестала б бути основна частина населення, починати розробляти подібні ініціативи. 

    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів