Володимир Лапа: дати 100% гарантії, що виведені кошти буде повернуто Україні, я не можу

    15 Вересня, 2015 10:25
    Володимир Лапа є членом команди міністра АПК. Як і його шеф, Лапа прийшов на держслужбу із бізнесу. Говоримо із замміністра про мотиви, що спонукають працювати на посаді з маленькою зарплатнею, шахрайські оборудки з валютною виручкою та про те, звідки беруться міліонери у галузі

    На посаду заступника міністра АПК Володимир Лапа прийшов з керівної посади в асоціації «Український клуб аграрного бізнесу». У біографічній довідці інформації про Лапу небагато, а з наявної зрозуміло, що з чинним міністром у нього немає перетинань у минулому, на відміну від інших заступників, які мають стосунок чи то до групи компаній «Райз», чи то до освітніх програм MBA. Натомість Лапа ближчий до сільського господарства, має значний досвід у аграрному бізнесі.

    На своїй посаді Лапа вже майже рік, і це його перші посівні й жнива державного масштабу. Виглядає стомленим і заклопотаним. Жодних костюмів від Бріоні, дорогих годинників чи інших атрибутів статусності. У кабінеті – робочий безлад, характерний для людини, яка щодня проводить мозкові штурми. На бесіди з журналістами часу обмаль.

    Вже відомо, що цього року ми будемо з хлібом. Але чи слід очікувати на його подорожчання?

    На хвилі підвищення цін на продукти переробки зерна – борошна, круп (з січня по березень-квітень) – подорожчання хліба було пов’язане зі стрімкою девальвацією гривні. Зернова група тісно прив’язана до курсу гривні. У першу чергу, через вартість самого зерна. Частково це спричинено тим, що є велика складова імпортних компонентів собівартості – за нашими оцінками 50-60% щонайменше. З іншого боку, зерно експортується, і, відповідно до динаміки експортних цін, ми прив’язані до валютного курсу.

    Якщо говорити про динаміку ціни на хліб, то вже з травня вона суттєво уповільнилась – менше 1% зростання. А зараз ми бачимо стабілізацію цін на продукти зернової групи. Велика заслуга у цьому належить Міністерству та підпорядкованим йому підприємствам. Зокрема, публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» активно здійснювало інтервенцію борошном, особливо у лютому – березні. Фактично з березня по травень оптові ціни на борошно знизилися з 8 грн/кг (а ціни тоді були підвищені певною мірою спекулятивно) до 5 грн/кг, що дало можливість стабілізувати динаміку цін на хліб.

    Відносно стабільні ціни залишатимуться до жовтня – листопада, коли додатково на ринок буде надходити цукор з буряків нового врожаю. Але потім піде сезонна динаміка зростання цін, оскільки й собівартість нового цукру буде вища і перенасиченість ринку дещо зменшиться.

    Навесні ціни на продовольчу пшеницю становили 4 500 – 4 700 грн за тону. Наразі вони дорівнюють 2 700 – 3 000 грн за тону. Тобто різниця цін між минулим і цьогорічним врожаєм – десь 20-30% щонайменше. Відповідно, зараз це дає можливість переробляти пшеницю, отримувати дешевше борошно та витримувати динаміку цін. Ми не очікуємо зниження цін на хліб, тому що певний потенціал підвищення, який був сформований на початку календарного року, в силу досить сильного державного регулювання не було реалізовано. Але з іншого боку, зниження цін на пшеницю дає можливість говорити про стабільність цін на хліб щонайменше до кінця календарного року.

    А чи буде дорожчати цукор, гречка, крупи?

    По цукру ситуація неоднозначна. З одного боку, ми в минулому році мали найвищий за останні 3-4 роки врожай цукрових буряків. Було вироблено майже 2 млн 100 тис. тонн цукру. Це в 1,7 рази більше, ніж у попередньому році. При тому, що потреба в цукрі за нашими оцінками дещо знизилася. Можливо, зараз навіть менше. Тому фактично з врожаю 2014 року ми маємо надлишок цукру десь 500 тис. тонн.

    З іншого боку, зважаючи на те, що ціни на цукор були історично низькими в останні 2-3 сезони через перевиробництво, посівні площі цукрового буряка зменшилися. Цьогоріч буде вироблено 1,2-1,3 млн тонн цукру – це дещо менше, ніж минулорічне споживання.

    Ми бачимо, що за рахунок тих перехідних залишків цукру попереднього року ми маємо можливість закрити внутрішній баланс. Інша справа, що ціни все одно підвищились. Якщо порівняти: у 2014-му оптова ціна на цукор була 7-8 грн за кг, зараз – 10-11 грн за кг. У деяких випадках за 11 грн./кг можна купити в магазинах.

    Ми очікуємо, що відносно стабільні ціни залишатимуться до жовтня – листопада, коли додатково на ринок буде надходити цукор з буряків нового врожаю. Але потім піде сезонна динаміка зростання цін, оскільки й собівартість нового цукру буде вища і перенасиченість ринку дещо зменшиться. Проте ми маємо в Аграрному фонді 139 тис. тонн цукру.

    Один представник рітейлу повідомив нашому виданню, що на ринку України 95% загального об’єму моркви – імпорт. Схожа ситуація з рештою овочів. Це викликало неабиякий подив. Що ж сталося з традиційними українськими овочами, якщо їх вже почали імпортувати?

    Це неправда. Можливо у якомусь конкретному магазині й справді більша частина – імпорт. Скажу по ринку картоплі. По-перше, згідно з офіційною статистикою, Україна в останні роки виробляє 20-23 млн тонн картоплі, в залежності від року. По-друге, 97% виробництва – від населення. Тобто частка товарного сектору досить низька. По-третє, це спричиняє недосконалі умови зберігання. По-четверте, певні обсяги ранньої продукції дійсно завозяться в Україну, але вони невеликі.

    Наприклад, річний імпорт картоплі (в попередні роки близько 16-17 тисяч тон) – це навіть не 1, а 0,1 відсотка від обсягу внутрішнього виробництва. Але лежать на полиці магазину ці 10 кг єгипетської картоплі… Всі її бачать і думають, що Україна залежна від імпорту.

    Інша проблема – вартість самих грошей. Робити капітальні інвестиції, маючи ставки 15-19% у валюті та 27-33% в гривні, може лише не зовсім адекватний бізнес.

    Кому вигідно імпортувати цю єгипетську картоплю, і хто її купує?

    Ті, хто хоче купувати помиту, красиву і ранню картоплю навесні (а української ранньої навесні в принципі не може бути). Вони купують, переплачують у 1,5 рази. Я проблеми тут абсолютно жодної не бачу.

    Ви згадали про проблеми із зберіганням. Але ж їх нескладно усунути – збудувати овочесховища із сучасним вентиляційним та охолоджуючим обладнанням.

    Є дві проблеми. Перша – знайти гроші. Вартість приміщення для зберігання, з вентиляційним обладнанням, сучасного європейського рівня – приблизно 1 долар в перерахунку на 1 кг зберігання. Можливо зараз, після девальвації, дещо менше. Але цифри все одно немаленькі.

    Якщо 20 грн коштує зберігання, то якою повинна бути маржа зберігача для того, щоб за 5-7 років окупити потужності зі зберігання?! Навіть попри високу інвестиційну потребу у спорудженні таких потужностей, процес будівництва зупинився або суттєво уповільнився 2-3 роки тому. Якщо виносити за дужки цей рік і попередній, коли ціни зростали, то можна згадати, що 2 роки тому ціни падали. І траплялось так, що людина інвестувала кошти у потужності зі зберігання, платила виробникам за продукцію, зберігала цю продукцію, однак не лише не отримувала прибуток і не відшкодувала витрати на будівництво потужностей, а ще й мала збитки від зберігання.

    І звичайно, за таких умов розраховувати на інвестиційний бум у цьому сегменті складно. Зараз ми бачимо нормальну сезонну динаміку з підвищення цін. Це відновлює стимули для будівництва потужностей зі зберігання. Але заважає інша проблема – вартість самих грошей. Робити капітальні інвестиції, маючи ставки 15-19% у валюті та 27-33% в гривні, може лише не зовсім адекватний бізнес. Той, хто має можливість за рахунок власних обігових коштів це робити, той робить, але таких насправді небагато. Криза сильно вдарила по економіці та по аграрному сектору.

    А на чому зараз в АПК можна заробити мільйон доларів?

    На коноплі (посміхається).

    Капіталізація 15-ти публічних українських компаній, акції яких торгуються на світових біржах, у серпні 2015 року знизилась, порівняно з серпнем 2014 року, на 32%.

    От начебто криза вдарила, а 19 представників «золотої сотні» з рейтингу Форбс заробили навіть не по одному, а по кілька десятків мільйонів доларів в АПК…

    Треба говорити не про кількість цих людей, а про їхню капіталізацію. Якщо взяти всі аграрні компанії, то їхня капіталізація ще 2-3 роки тому була меншою, ніж капіталізація однієї металургійної компанії. І це говорить не так про кількість людей в рейтингу, як про те, що консолідація в цьому секторі не така сильна, як в інших галузях, де є монополізація.

    Якщо проаранжувати загальну капіталізацію компаній по сумах, а не по кількості людей, в рейтингу побачимо, які сектори були попереду: металургія, хімія, інші галузі. Не АПК. Але зараз, зважаючи на ситуацію на Сході, де багато підприємств хімічної галузі взагалі зупинені, значна кількість підприємств металургії ледве працюють у жорстких умовах, і взагалі левова частка вугільної галузі залишилася на непідконтрольній території, то АПК буде виглядати відносно привабливіше. Та це не за рахунок АПК, а за рахунок того, що інші галузі від кризи постраждали більше.

    На чому заробили? Був період 2005 – 2008 років, коли дуже зросли ціни на продовольство, й на цьому фоні велика кількість вагомих і впливових людей почали інвестувати в аграрний сектор. Деякі – в диверсифікацію бізнесу, деякі – в основний бізнес. Крім того, до галузі була прикута значна увага міжнародних інвесторів. Тоді відбувались постійні спекуляції на темі нестачі продовольства у світі. Виникла зацікавленість, пішли інвестиції внутрішні та зовнішні. Високі ціни на продовольство давали можливість отримувати прибутки. Власне, основа капіталізації компаній закладалась тоді.

    Якщо ми подивимось на зміну капіталізації компаній за останній рік, то побачимо, що вона від’ємна. Капіталізація 15-ти публічних українських компаній, акції яких торгуються на світових біржах, у серпні 2015 року знизилась, порівняно з серпнем 2014 року, на 32%. Цей відносний рейтинг Форбс свідчить не про те, що галузь динамічно заробляє гроші та розвиває капіталізацію, а про те, що інші галузі потрапили під більш жорсткий удар, ніж АПК.

    З капіталізацією зрозуміло. Але ж 100 млн доларів на чому? Навіть якщо ця людина не сіє, не оре, не вирощує моркви, а експортує єгипетську картоплю…

    Ні, на єгипетській картоплі стільки не заробиш. Ми говорили про компанії з найбільшою капіталізацією, але це – компанії, які обробляють від 200 до 600 тис. гектарів. Можете собі уявити масштаби того бізнесу? 600 га – це майже область. Тобто це надзвичайно великий масштабний бізнес. Друге – це прибутки від бізнесу за попередні роки. Третє – це правильно вибрана бізнес-стратегія: вчасно профінансована логістика, додана вартість в частині переробки продукції , або в частині експорту.

    Власний контроль – власний інтерес. Немає делегування повноважень – немає можливості зловживати цим делегуванням.

    Проте заробляє багато не той, хто займається елементарним виробництвом сільгосппродукції. Є такий термін «ланцюжок вартості». Компанії з найбільшою капіталізацією якраз мають замкнутий вертикальний цикл: виробництво, логістика, переробка і в більшості випадків – експорт. Тобто, це доходи від усього продуктового ланцюжку. Це одна модель. Є й інша. Якщо брати розрахунки доходів на гектар, то бачимо, що багато середніх в українському розумінні підприємств (від 5 до 15 тис. гектарів) отримують більше прибутку на гектар, ніж великі аграрні компанії. Великі компанії можуть масштабувати бізнес, прибуток, але при цьому частково втрачається контроль.

    Колись я спілкувався з керівником одного господарства під час кризи в 2009 році. Він побудував молочнотоварну ферму на 500 голів. Щоб ви зрозуміли, це при 10 тис. доларів інвестицій на кожний гектар він заробляв 5 млн дол. Ситуація тоді була дуже непроста: кредитні ставки – 35% річних, молочний бізнес орієнтований на внутрішній ринок, валютні кредити майже ніхто не давав – в основному гривневі. Я запитав його, як він залучав кредити, як збирався окупати витрати при таких ставках. І почув у відповідь таке: «Я не настільки багатий, щоб брати кредити. Я свої кошти вкладаю». Тоді я запитав: якщо він такий успішний, що на невеличкій площі у 5-7 тис. га заробляє 5 млн долл., щоб за свої кошти побудувати ферму, то чому не бере ще й ще по 5 тис. га землі для того, щоб заробляти не 5 млн, а 10-15? Була відповідь, яка характеризує особливу типологію керівників, місцевих господарників: «Я беру землі стільки, скільки можу за день об’їхати на машині».

    Власний контроль – власний інтерес. Немає делегування повноважень – немає можливості зловживати цим делегуванням. І ця бізнес-модель часто дає в країні навіть кращі результати, ніж та, про яку ми говорили раніше. Ці люди просто собі скромно на місцевому рівні заробляють гроші і в ніякі рейтинги не лізуть. Але навіть у перерахунку на одиницю чогось вони є більш успішними.

    У пресі багато писали про державного зернотрейдера – підприємство ДПЗКУ, яке на контрактах з офшорними компаніями вивело з України величезні суми доларової виручки від продажу зерна у Китай.

    Так, йдеться про 132 мільйони доларів.

    Чи є шанси повернути ці гроші? Що для цього робиться?

    Перше, що було зроблено: матеріали передано до правоохоронних органів, порушено кримінальні справи. У нас є всі реквізити та номери цих кримінальних справ, все, що стосується менеджменту корпорації. Ми надаємо максимальне сприяння правоохоронним органам для того, щоб справи були доведені до логічного завершення і винні понесли покарання.

    Також ведуться судові тяжби с покупцем цього зерна. Виглядає так, і мабуть так воно і є, що це була спеціальна злочинна схема для того, щоб вивести гроші з України. Наш пріоритет – притягнути винних до відповідальності. Люди, які завдають таких значних збитків державі, мають бути покарані. Паралельно ведуться судові процеси. Але треба розуміти, що маємо справу з офшорною юрисдикцією, і це триватиме значний час. На жаль, дати 100% гарантії, що виведені кошти буде повернуто Україні, я наразі не можу.

    А поки триває слідство, діяльність компанії призупинено, чи вона продовжує працювати?

    Вона продовжує діяти, але у зв’язку з неповерненням виручки працює з великими ускладненнями. Неповернення виручки тягне за собою нарахування санкцій Державною фіскальною службою. Були навіть пропозиції з боку ДФС запровадити санкції щодо зовнішньоекономічної діяльності та навіть зупинити її або перевести на індивідуальне ліцензування зовнішньоекономічної діяльності. У нас ідуть непрості дискусії з цього приводу з ДФС та Мінекономрозвитку. Саме він з пропозиції ДФС приймає кінцеве рішення щодо застосування зовнішньоекономічних санкцій. Тобто це не зупинило роботу компанії, але значно її ускладнює.

    Коли йдеться про управління стратегічними компаніями, потрібно зробити все для того, аби там був найкращий менеджмент, який дійсно відповідає інтересам держави.

    Якщо компанія продовжує роботу, чи означатиме це, що з китайської сторони можуть надходити гроші за поставлене зерно? Що буде з цими грошима?

    Ми працюємо за рахунок кредитних коштів, які вже надані китайською стороною у розмірі 1,5 млрд доларів. Тобто, кошти не надходять. Ми беремо частину кредиту, закуповуємо зерно, продаємо китайській корпорації, відновлюємо обсяги коштів на рахунках компанії.

    Чи є гарантія, що зараз не діятимуть ті ж схеми виводу коштів?

    З нашого боку ми робимо все для того, аби цього не повторилося. Новий менеджмент розуміє, знає і попереджений, що ніхто нікого не покриватиме. Як Міністерство ми спроможні впливати через кадровий менеджмент, через пропозицію з призначення керівника компанії, через наглядову раду – ці інструменти задіяно. У нас відбуваються прозорі публічні конкурси. Всю інформацію ви можете знайти на сайті Міністерства. Ми інформуємо про факти проведення чи завершення конкурсів, відкриваємо всю інформацію про кандидатів ще до проведення конкурсу. В плані відкритості та прозорості призначення керівників компаній ми навіть перевиконуємо всі вимоги. Це наша принципова позиція. Коли йдеться про управління такими стратегічними компаніями, потрібно зробити все для того, щоб там був найкращий менеджмент, який дійсно відповідає інтересам держави.

    Проте ходять чутки, що на кадрову політику в Міністерстві мають великий вплив депутат від «Самопомочі» Іван Мірошниченко і радник міністра Олександр Лієв…

    Ми співпрацюємо з фракцією «Самопоміч» у ВР, від якої власне й висунуто нашого міністра. Я не можу сказати, що в рамках цієї співпраці пріоритет надається тому чи іншому депутату. Є таке розуміння, як депутатський контроль на здійснення діяльності, в тому числі, органів виконавчої влади. Щотижня отримуємо з десяток депутатських запитів. У рамках нашої діяльності та цих запитів будь-яку інформацію, яка цікавить народних обранців, ми надаємо.

    Тому я б не виділяв конкретні прізвища у широкому розумінні комунікації з депутатами та «Самопоміччю» зокрема. Тим більше, яка б фракція номінально не висунула кандидата, все одно є коаліція і треба відповідати тим вимогам, які висунуто коаліції та депутатській спільноті загалом. Що стосується Олександра Лієва, він є не єдиним радником Міністра.

    Але саме його називають «сірим кардиналом» міністерства.

    Олександр Лієв є штатним радником Олексія Павленка, який працює на державній службі. Ця посада передбачає проходження спецперевірки, а також перевірки згідно Закону про люстрацію. Крім того, він проходив перевірку на отримання доступу до державної таємниці. Сам статус радника передбачає певний рівень комунікації з міністром. Думаю, що він вибирає людей, які мають відповідні фахові здібності. Що стосується впливу на конкурси, то Лієв не є членом конкурсної комісії. Ми комплектуємо склад конкурсної комісії незалежними спеціалістами, щоб не було суб’єктивної точки зору чиновника.

    Мені відомі приклади, коли й фахові здібності, й морально-етичні якості людини дозволяють їй працювати на посаді й далі, але за формальними критеріями так званого люстраційного закону вона звільняється.

    Лієв перебував у тісному зв’язку з Партією Регіонів і навіть був радником Януковича в Криму. Як це поєднується з курсом на оновлення й очищення влади?

    Щодо радника Януковича – цікава інформація. Я ніколи про таке не чув і маю великі сумніви щодо її достовірності. Я б не хотів коментувати якісь окремі персоналії. Мова йде про формування аграрної політики. Якщо є питання до позиції чи публічних виступів тієї чи іншої людини, ми можемо про це говорити чи коментувати. Я – нова людина в системі органів державної влади. У мене дійсно скептичне ставлення до принципів роботи міністерства у попередній період, який відзначався впливом корупційних явищ. Їх не так просто викорінювати, навіть перебуваючи на посаді.

    Але мені відомі приклади, коли й фахові здібності, й морально-етичні якості людини дозволяють їй працювати на посаді й далі, але за формальними критеріями так званого люстраційного закону вона звільняється. Питання більше про те, наскільки людина відповідає вимогам, наскільки вона готова сповідувати нові принципи роботи, підтримувати й посилювати їх. Якщо такі критерії є, з урахуванням усіх особливостей нинішнього часу, то я думаю, що варто залучати таких людей.

    Можна викурити інституційну корупційну пам’ять, але те, що стосується ефективності роботи, має залишитися. Тому, виносячи за дужки конкретні прізвища, можу сказати, що на рівні Міністерства не залишилось жодного заступника міністра з попередньої влади і понад 90% керівників департаментів замінено. Небагато міністерств можуть похвалитися настільки радикальними кадровими змінами. Це для нас принциповий момент. Потрібні нові обличчя, нова якість, нові принципи, які не успадковували корупцію і не були раніше невід’ємною частиною правління державного апарату.

    Але ж такі маленькі зарплати, як у Міністерстві, – хіба вони можуть сприяти боротьбі с корупцією? Чи не стане це важким випробуванням на стійкість?

    Питання абсолютно об’єктивне. Так, кожен робить свій вибір, свої висновки. Я б розділив питання на дві складові. Перша – керівний склад. Керівники – це люди, які вже мають певну історію, ім’я. Вони дбають про своє ім’я і намагаються його зберегти. Для них робота в міністерстві, зокрема, якщо говорити і про мою мотивацію, – це спроба щось корисне зробити для економіки, суспільства та примножити свій власний потенціал. Той статус, який у нас є, сам по собі – цінність. У це варто вкладати, заради цього варто працювати.

    Крім того, більшість людей, які до нас приходять, були досить успішними в минулому і мають певний фінансовий ресурс, якщо, зокрема, говорити про мій конкретний випадок. Проблема зарплат є, і вона стосується насамперед людей більш низького посадового рівня. Оскільки це не той випадок, коли ти прийдеш за статусом, але й не той випадок, коли прийдеш за зарплатнею.

    Моє ставлення: однозначно треба піднімати рівень зарплати. В іншому разі важко вимагати від людей ефективної роботи. Можна застосовувати комунікації, примус, аргументи – що завгодно, але матеріальна винагорода теж важлива. У процесі формування бюджету на наступний рік ми піднімали це питання перед Міністерством фінансів. На жаль, поки воно не сприймається. 

    Теги: Мінагрополітики імпорт експорт Самопоміч Партія регіонів сільгосппродукція АПК Олексій Павленко Олександр Лієв Іван Мірошниченко
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів