Ветерани АТО: все буде pizza!

    4 Сiчня, 2016 09:55
    Адаптація учасників бойових дій до мирного життя проходить непросто. Війна змінює людей. Історія двох демобілізованих бійців дає відповідь на запитання: чи є життя після АТО?

    Нацгвардієць Рафаїл Агаєв і боєць 30 бригади, піхотинець Леонід Остальцев навіть не думали, що їхній пілотний проект – піцерія «PIZZAVETERANO» почне працювати в шаленому темпі з перших днів. Кількість відвідувачів перевершила очікування хлопців. Спілкуватися з господарями піцерії довелося практично вночі, оскільки в інший час вільної хвилини у них просто немає. У обох вигляд стомлений, але щасливий.

    Піцерію вони відкрили зовсім недавно й одразу зрозуміли, що доведеться терміново наймати помічників. Хлопці не розраховували на таку увагу до свого проекту. У перші дні замість передбачуваних 50-60 піц їм доводилося удвох за день робити понад 100. Мусили навіть ночувати на роботі. «Ми на війні так не втомлювалися, як тут», – розповідає Рафаїл, майстер-піццайоло зі стажем.

    Кухарських рук не вистачає і нагодувати всіх іноді не виходить, багатьом відвідувачам доводиться відмовляти. Особливо в годину-пік – з 15 до 17.00. Але це тимчасово, запевняють бійці. Трохи часу, терпіння, додатковий персонал та обладнання – і все налагодиться.

    Рафаїл вже взяв в учні Кирила Дейнека, снайпера з «Дніпро-2». Кирило, стомлений низькооплачуваними підробітками, тепер задоволений стабільною і цікавою роботою. Так що скоро з'явиться ще один піццайоло. Команда поповнилася й офіціантами, серед яких Денис Андрусенко – демобілізований десантник з 81 ОАЕМБ. Працює з натхненням.

    Піцерія – проект соціальний. Він допомагає демобілізованим воїнам АТО влитися в русло мирного життя. Тому перевага у працевлаштуванні надається саме їм. Крім того, 10% від прибутку піцерії перераховуються на подарунки дітям, батьки яких загинули в ході антитерористичної операції. Відвідувачів – учасників бойових дій тут годують піцою безкоштовно. Для дітей по вихідних проводять майстер-класи з приготування піци.

    Так званого «підвішування» піц у початковій задумці не було. Але люди за власною ініціативою почали оплачувати піцу для інших, з чого утворився окремий напрямок проекту. «Підвішені» піци відправляють у волонтерський пункт на вокзал, де воїни, які чекають на свій поїзд, можуть перекусити й зігрітися. Також частина «підвішених» піц відвозиться у госпіталі пораненим бійцям.

    За перші 5 днів роботи було передано близько 150 піц на суму майже 13000 гривень. Бажаючі можуть «підвісити» піцу через банківську картку або PayPal.

    Часто приходять сім'ї бійців, приносять дитячі малюнки – їх тут особливо цінують, тому що такі малюнки на передовій у бронежилеті практично в кожного бійця – зігрівають і рятують. У планах – зробити в піцерії стенд з військовими фотографіями. Тому хлопці закликають у соцмережах присилати їм знімки з підписами.

    Леонід розповів, що своїх серед відвідувачів розпізнає за певними прикметами. Обов'язково підходить особисто, спілкується, пригощає піцою. Багато воїнів спочатку соромляться безкоштовного частування. Але потім розслабляються у дружній атмосфері.

    Піца здружила Леоніда та Рафаїла ще до війни. Рафаїл працював піца-шефом мережі ресторанів і навчив Леоніда її готувати. Ідея відкрити свій заклад і робити піцу в кращих італійських традиціях, але з українських продуктів виникла після повернення з АТО.

    Відвідувачам піца подобається. Кажуть, смачно. Майстер-шеф Рафаїл виконує її з драйвом. Він тямить в тонкощах рецептури й технології, вловив дух італійських піцерій і стверджує, що справжні цінителі піци їдять її руками, без ножів-вилочок, елітного вина та іншого пафосу. Виявилося, за наших умов можна робити не менш смачний продукт, адаптований під смаки українців.

    За словами маестро, на відміну від італійців, наші люди хочуть, аби тісто було пишнішим, начинки і сиру побільше. У Рафаїла ж улюблена піца – найпростіша: з томатом і базиліком, без сиру. Він мріє знову побувати в Італії – в Неаполі, на батьківщині піци – і привезти звідти нове кулінарне натхнення.

    У майбутньому хлопці планують розширити асортимент італійської кухні. Тут з'явиться паста, равіолі та інші страви. На прохання трудящих, так би мовити, вже стартував сервіс доставки – поки в тестовому режимі, з радіусом менше кілометра.

    Хлопці задоволені активним стартом, але про мережі піцерій поки не думають. «Я хочу зробити гарний заклад, крутий, чіткий, щоб хлопці могли тут відпочивати, щоб збиралися волонтери, небайдужі до нашої країни люди. А інші тут і не збираються. Тут зараз такий движ! Заходиш: як мінімум половина один одного знають, якщо не особисто, то через фейсбук», – ділиться Леонід.

    У середовищі своїх – атошників – хлопцям комфортно. Тому багато часу вони відводять Союзу ветеранів Деснянського р-ну. Після повернення воїни вирішили допомагати один одному в мирному житті, отримуючи конкретний досвід адаптації та ділячись ним з іншими. Розбилися за напрямками: хтось пішов пільги отримувати, хтось землю оформляти і т.д.

    Леонід пройшов навчання за програмою «Приватне підприємництво» у Центрі зайнятості. Корисного дізнався небагато, але дещо все ж знадобилося. Досвіду в управлінні бізнесом не було. Дуже допоміг знайомий із США. Консультував в Інтернеті з підприємництва. Потім підтримав фінансово – вислав 1 200 доларів.

    Леонід разом з дружиною склали бізнес-план, який згодом перетворився на реальний бізнес-проект. Однак для старту потрібні були гроші. Довелося пройти через безліч відмов потенційних інвесторів, перш ніж Леонід зустрів знайомого власника ресторану, який запропонував допомогу. У загальній складності проект обійшовся в 62 тисячі гривень.

    Господарі піцерії не бояться втручання державних органів та перешкод з боку різних інстанцій. Вони готові провести просвітницько-виховну роботу з кожним, хто прийде з метою перешкодити або щось отримати...

    Леонід і Рафаїл впевнені, що їх досвід може надихнути інших таких же захисників вітчизни. Хлопці вижили. Повернулися. Але виявилося, що окрім рідних і друзів їх мало хто чекав. Батьківщина, яка напучувала: «Повертайтеся живими!», на ділі виявилася не готовою до їх повернення. Довелося стикнутися з бюрократичною системою, з труднощами у пошуках роботи, з тиловою байдужістю й цинізмом, з нерозумінням.

    Адаптації та реабілітації, яку ветеранам АТО обіцяла держава, немає взагалі. З працевлаштуванням все зовсім погано. Леонід розповідає: «Чому роботодавці не беруть атошніков? Тому що «х ... й його знає, що у нього в голові». А з хлопцями ж ніхто не працював. Тому що психологи не сильно хочуть з такими працювати, що б вони там не розповідали. У наших психологів немає необхідних знань, тому що просто немає досвіду. У нас не було війни».

    На думку Леоніда, з учасниками АТО повинні працювати не психологи-аматори, не волонтери, а фахівці саме з роботи з учасниками бойових дій. Таких фахівців в Україні поки немає.

    «Я був у Києво-Могилянській академії, де намагалися прописати стандарти психологічної реабілітації для бійців АТО. Зрештою розмова закінчилася темою бюджету та суперечкою, у кого краща методика. Я посидів, подивився на цей движ і зрозумів, що все це несерйозно», – ділиться враженням піхотинець.

    Кращою психотерапією та реабілітацією для учасників бойових дій Леонід вважає справу. Добру справу. У цьому й бачить він сенс свого проекту. Свій обов’язок – в тому, аби по змозі та мірі можливостей допомагати сім'ям своїх побратимів, які віддали життя.

    Отриманим розумінням Леонід Остальцев охоче ділиться з іншими: «Потрібно рухатися вперед, не зациклюватися на тому, що було раніше, розвиватися, рости, допомагати іншим. Продовжувати виконувати дану перед народом під час присяги обіцянку, тільки тепер в іншому форматі».

    Теги: АТО стартапи ветерани АТО реабілітація підприємництво
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів