Вбити люстрацію? Як відбувається «очищення влади» по-українськи

    23 Червня, 2015 14:41
    Люстрація в Україні стикається із серйозним спротивом. UA1 спробував з’ясувати, які саме фактори та хто з політичних гравців найбільше перешкоджають очищенню влади

    Чимало експертів  акцентують: люстрація в Україні фактично стартувала аж на 23-му році незалежності нашої держави. З огляду на це, українська модель виглядає унікальною. 

    Водночас, таке запізніле «прозріння» нібито протирічить, зокрема, 10-му принципу «Вказівок щодо забезпечення дотримання люстраційними законами та подібними адміністративними заходами вимог правової держави» Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Згідно з документом, люстрація може застосовуватись виключно до дій, трудової діяльності чи членства в організаціях, що мали місце, починаючи з 1 січня 1980 року. А також до моменту повалення комуністичної диктатури. «Оскільки маловірогідним є те, що особи, які не вчиняли порушення прав людини протягом таких десяти років, наразі вчинятимуть такі порушення», – мотивується у документі. 

    Втім, адвокати української люстрації висувають свій аргумент: мовляв, засадничо-обмежувальна Резолюція ПАРЄ № 1096 «Про заходи щодо подолання наслідків минулих комуністичних тоталітарних систем» була прийнята у 1996 році (майже 10 років тому).  Спиралася ж вона на негативний досвід деяких антикомуністичних моделей люстрації в країнах Центральної та Східної Європи. Водночас, вітчизняне очищення влади насамперед передбачає політичне усунення тих держпосадовців, котрі складали політико-бюрократичне ядро режиму Януковича. 

    На думку політичного експерта Сергія Тарана, висловлену в коментарі UA1, навряд чи нинішня люстрація стала б можливою без перемоги Революції Гідності. «І, як не парадоксально, її стартові сприяла наша збройна боротьба за окуповані «північним сусідом» українські території», – вважає політолог. Втім, на його думку, окрім політичного аспекту, не менш важливими є законодавчі засади, а найперше – результати їх практичного втілення. 

    Труднощі зростання 

    Люстраційний процес регулюється двома базовими законами: «Про відновлення довіри до судової системи України» (від 8 квітня 2014 року) і «Про очищення влади» (від 27 січня 2015 року). Перший з них регламентує перевірку суддів. Другий – встановлює правові підстави і механізми люстрації чиновників виконавчої гілки влади (правоохоронних органів, зокрема).   

    Згідно з «судовим» законом, перевірці підлягають судді, які ухвалювали рішення або виносили вироки у період Революції Гідності щодо активістів Майдану. А також служителі Феміди, котрі приймали рішення щодо скасування результатів волевиявлення в одномандатних округах на виборах до Верховної Ради 7-го скликання, або щодо позбавлення депутатського мандату деяких народних обранців. До того ж, згідно закону існує ще одна категорія суддів – щодо яких рішенням Європейського суду з прав людини встановлено порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.   

    Також закон передбачає автоматичне звільнення з адміністративних посад голів спеціалізованих, апеляційних, місцевих судів, їхніх заступників та секретарів судових палат. Так само відбувається очищення Вищої Ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів – повноваження їхніх членів припиняються. 

    Процедуру відновлення довіри до судової системи здійснює Тимчасова спеціальна комісія (ТСК). Орган складається з 15 членів і має пропорційне представництво: по 5 членів від судової системи (судді у відставці), від Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики та Верховної Ради України (представники юридичної громадськості). Висновок ТСК про порушення суддею присяги направляється до Вищої Ради юстиції, яка повинна прийняти остаточне рішення. Здавалося б, пропорційний склад комісії мав би гарантувати неупередженість і ефективність роботи органу. 

    Наразі передчасними є остаточні узагальнення щодо ефективності роботи люстраційної комісії суддів. Адже за законом ТСК повинна завершити роботу 3 липня 2015 року. Втім, попередні, до того ж не вельми оптимістичні висновки випливають з заяв голови ТСК Володимира Мойсика пресі. За його словами, на розгляді комісії нині знаходиться 350 справ. Проте Мойсик висловлює занепокоєння щодо можливості завершення їх розгляду у законний строк. Голова ТСК нарікає на те, що за рік комісія жодного разу не збиралася в повному складі. Адже призначення 5 «парламентських» членів відбулося аж 5 березня цього року. До того ж, лише недавно поновили свою роботу Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів. 

    «Ми, юристи, розуміємо, що покарати суддю без ВККС, без ВРЮ неможливо. Суспільство ж ці речі не хвилюють. Його цікавить одне: чому досі не покарано жодного суддю», – нарікає Мойсик. Саме тому він вважає, що ТСК необхідно трансформувати у постійно діючий орган. Питання лише в тому, чи підтримає цю ініціативу парламент. Адже, на думку низки експертів, там існує могутнє антилюстраційне лобі. 

    Наскільки успішним є відновлення довіри до судової системи, можуть додатково ілюструвати кілька прикладів. Так, ГО «Громадський люстраційний комітет» розмістило на своєму сайті список із 26 суддів, які, на думку активістів, виносили рішення, що призводили до порушення прав громадян під час Революції Гідності. Втім, оскільки ці служителі Феміди так і не зазнали люстраційної перевірки, нині вони можуть претендувати на пожиттєве призначення на посаду судді. 

    У цьому контексті вельми радикальний алгоритм пропонується нардепом Андрієм Іллєнком: «Мають бути проголосовані відповідні зміни до закону про люстрацію – тотальна люстрація всього судового корпусу, повна переатестація всіх без винятку суддів… Три дні на переатестацію, за найменші порушення – звільнення без пенсії із суду та заборона займатися цією діяльністю в майбутньому». На думку Іллєнка, слід залишити 5-10% суддів, до яких немає нарікань з боку громадськості. Однак потім необхідно швидко провести набір нових людей. «Лишень таким чином можна відновити судову систему в країні», – вважає депутат. 

    Водночас, на думку ще одного народного депутата Валентина Голуба, без швидкої люстрації суддівського корпусу очищення виконавчої гілки влади зійде нанівець. 

    Щодо останньої вищезгаданий закон «Про очищення влади» передбачає автоматичне усунення від влади широкого переліку найвищих держпосадовців. Водночас вони підпадають під 10-річну заборону щодо обіймання державних посад. Це стосується можновладців, котрі не менше одного року обіймали посади у період з 25 лютого 2010 по 22 лютого 2014 року. 

    До другої категорії належать чиновники, котрі перебували на посадах у період з 21 листопада 2013-го по 22 лютого 2014-го (Революція Гідності) і не були звільнені за власним бажанням. 

    І нарешті, третю категорію становлять чиновники з комуністичного минулого – особи, котрі займали керівні посади в КПРС, КПУ, ЛКСМ(У), а також штатні працівники чи негласні агенти радянських спецслужб.   

    Відповідно до закону, процес очищення влади адмініструє Міністерство юстиції. Воно проводить перевірку можновладців і веде люстраційний Єдиний реєстр. Останній має бути повністю відкритим для громадськості. За первинну люстрацію відповідає очільник кожного конкретного відомства чи структури, котрий зобов’язаний збирати і передавати всі необхідні матеріали до Мін’юсту. 

    Втім, як зазначила в коментарі для UA1 директор департаменту з питань люстрації Мінюсту Тетяна Козаченко, супротив чиновників державних органів є величезним. Більшість заходів з боку Мін’юсту зазнають блокувань або спотворень. 

    На відміну від скромних результатів суддівської люстрації, дію закону «Про очищення влади» принаймні можна виміряти конкретними цифрами. За оцінкою прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, на сьогодні за цим законом звільнено 500 осіб, водночас 1,5 тисячі держслужбовців звільнилися за власним бажанням. 

    Попри це, ряд фактів змушує піддати сумніву ефективність чинної нині моделі очищення влади, особливо в регіонах. Так, народний депутат Дмитро Добродомов акцентує на тому, що той же начальник управління юстиції в Івано-Франківській області, є людиною Януковича. 

    Водночас, нардеп Володимир Парасюк наводить негативний приклад нинішнього прокурора Львівської області, котрого нібито перепризначили на цю посаду після «народної люстрації» його у Дніпропетровську. На думку Парасюка, кількість нелюстрованих за законом чиновників вимірюється по всій Україні не сотнями, а тисячами. 

    Втім, найбільша загроза вітчизняній люстрації, на думку фахівців, полягає не в опорі чиновників – вона реально надходить зі сторони єдиного органу конституційної юрисдикції. 

    Загроза реваншу 

    На думку Сергія Тарана, існує небезпека якщо не повної відміни люстрації, то принаймні, її значного нівелювання. Йдеться про два окремих подання до Конституційного суду щодо відповідності Закону «Про очищення влади» Конституції України – від Верховного суду та від 47 нардепів з «Опозиційного блоку». 

    Ймовірно, прелюдією до такого демаршу стало задіяння «опозиційними» лобістами (серед яких експерти називають імена екс-регіоналів Юлії Льовочкіної та Сергія Ківалова) важкої правової артилерії у вигляді Венеціанської Комісії (ВК). У Комісії підкреслюють необґрунтованість проведення люстрації щодо посадових осіб комуністичного періоду; відсутність індивідуального підходу до встановлення вини особи, натомість застосування в законі посадово-часового критерію; сумнівність дотримання в контексті процедури люстрації права особи на справедливий судовий розгляд; невідповідність визначення Міністерства юстиції як відповідального органу (на відміну від спеціально утвореної незалежної комісії). До того ж, на думку речників ВК, люстрація суддів і чиновників має регулюватися єдиним законодавчим актом, а не конкуруючими законами. А дані щодо люстрованих осіб повинні вноситися до Єдиного реєстру лише після оприлюднення остаточного судового рішення. 

    Втім, критика вітчизняної моделі люстрації лунає з боку не лише певних українських політиків і суддів, а й певної частини громадських експертів. Наприклад, правозахисник Володимир Чемерис вважає, що алгоритм люстрації суперечить міжнародним стандартам щодо прав людини та, насамперед, Європейській конвенції з прав людини. У коментарі для UA1 він зазначив, що закон протирічить засадничому принципу презумпції невинуватості. «Якщо справи про застосування закону дійдуть до Європейського Суду з прав людини, то однозначно, що Суд визнає порушення громадянських прав щодо українських громадян з боку держави. Про це свідчать аналогічні рішення ЄС щодо люстрації у Польщі та Литві», – зазначив правозахисник. Водночас, він переконаний, що нинішня люстрація – це не процес очищення, а ламання судової системи під теперішню владу. 

    Цілком протилежної думки дотримується Сергій Таран, котрий в розмові з UA1 зауважив, що в багатьох країнах Східної Європи на початку 90-х років теж було чимало критики на адресу люстрації, в тому числі з боку правозахисників. Останні, зокрема, вказували на те, що процес люстрації порушує права громадян, причетних до комуністичного режиму. Але попри такі зауваження, навіть жорсткі моделі люстрації було успішно втілено. 

    На думку експерта, найефективнішою моделлю очищення влади була чеська. Тодішній президент Вацлав Гавел ініціював відповідні закони та процедури, котрі уможливили відсторонення з державних посад всіх людей, причетних до тоталітарного режиму. Їх навіть не було допущено до балотування на виборні посади. Саме така люстрація, на думку Тарана, дозволила чехам швидко оновити еліту і сформувати демократичне суспільство. «Що ж до українського люстраційного закону, то він є одним із найм’якших у порівнянні з іншими країнами, де люстрація влади відбулася», – вважає політолог.    

    Водночас, блогер і громадський активіст Карл Волох акцентує на тому, що протидія законові про люстрацію здійснюється винятково особами, які прямо в цьому зацікавлені. «Якщо ми візьмемо список депутатів від Опозиційного блоку, які написали подання до КС, частина з них прямо підпадає під дію цього закону. І серед суддів Верховного і Конституційного судів є, як мінімум, кілька людей, котрі напряму підпадають під дію цього закону», – переконаний він. 

    Надія є? 

    Низка експертів вважають, що загрозу скасування люстраційного закону таки вдалося нейтралізувати, принаймні, на деякий час. Як відомо, 16 квітня КС відклав розгляд закону «Про очищення влади» на невизначений термін, а точніше – до ухвалення Венеціанською комісією остаточних рекомендацій, а відтак – до прийняття Верховною Радою відповідних змін. 

    Таким чином, захисникам люстрації вдалося досягти певного компромісного рішення. Серед іншого – завдяки оперативній підготовці змін до люстраційного законодавства. 

    Як розповіла UA1 Тетяна Козаченко, підготовлені міністерством зміни до люстраційного закону були передані до парламенту. По-перше, йдеться про те, що перевірка суддів проводитиметься в рамках одного закону, а повноваження тимчасової спеціальної комісії пропонується продовжити. До того ж, передбачається, що члени цієї комісії працюватимуть на платній основі. 

    По-друге, законодавцеві пропонується поширити процедури люстраційної перевірки на кандидатів на всі виборні посади. Втім, на думку Козаченко, це не обмежуватиме їхні виборчі права. «Такі кандидати повинні проінформувати виборців, чи підпадають вони під обмеження закону про очищення влади. І тільки виборець прийматиме рішення, чи голосуватиме він за цю особу, чи ні. Якщо ж кандидат надає неправдиву інформацію, то його реєстрація повинна бути скасована судом», – каже Козаченко. 

    По-третє, планується створення окремого органу центральної влади в структурі Кабміну, за словами урядовця, – максимально незалежного. Він і буде відповідальним за здійснення процедур щодо очищення влади, а його керівництво призначатиметься за погодженням із профільним, антикорупційним комітетом ВР. Також передбачається, що ця структура матиме більш серйозні повноваження щодо контролю над дотриманням люстраційного законодавства. 

    У Мінюсті вважають, що вказані зміни повинні зняти претензії Венеціанської комісії у її фінальному висновку. Що ж до проміжних зауважень ВК, то тут певну негативну роль, зіграли «труднощі перекладу». «Наприклад, одна із претензій «венеціанців» – буцімто ми поширюємо люстрацію на приватний сектор. Але ж державні підприємства було перекладено як national (національні), а це вже зовсім інший зміст. Що ж до закидів  стосовно порушень презумпції невинуватості, то навряд чи для цього існують підстави. Адже в самому законі передбачається оскарження в судовому порядку дій чи бездіяльності органу, посадових осіб, які проводять люстраційну перевірку», – розповідає Козаченко. 

    Втім, деякі прогнози звучать менш оптимістично. Особливо в частині схвалення законопроекту у парламенті. Адже існуючі протиріччя у правлячій коаліції можуть спричинити звичну низку пакетних і компромісних торгів. Не можна повністю виключати, що сама українська люстрація з тих чи інших причин буде похована тим же Конституційним судом. 

    «Є загроза не те що блокування дії люстраційних законів, а політичного реваншу, як це було після 2005 року. Оскільки сама ідея очищення влади підтримується здебільшого простими громадянами. І, навпаки, зустрічає шалений опір з боку колишніх топ-чиновників», – резюмує Козаченко.

    Теги: Верховна Рада Кабінет Міністрів люстрація Конституційний суд Янукович Арсеній Яценюк Венеціанська комісія Опозиційний блок Ківалов Верховний Суд України
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів