Ванна Порошенка, що остигає

    4 Квiтня, 2016 14:51
    Президент стрімко втрачає іміджеві бали – проте грати на інформаційному полі гостро він не вміє і не хоче. Вибудовування вертикалі влади в умовах низки пропагандистських провалів загрожує обернутися тим, що Порошенко втратить більшість союзників

    Петру Порошенку минулого тижня сильно не пощастило: він зумів потрапити одразу в два гучні скандали, з яких просто не можна вийти без іміджевих втрат. Це, звичайно, редакційна стаття в The New York Times «Непохитна корупція України» і фантастичний офшорний витік з Mossack Fonseca.

    У першому випадку американські журналісти пов'язали президента з фігурою екс-генпрокурора Віктора Шокіна, якого, в свою чергу, назвали символом культури корупції в Україні. Крім того, Порошенку в статті запропонували почати формування демократичного правління – що ставить перед Банковою неприємне питання про те, як міжнародні партнери класифікують нинішню систему управління державою.

    А от витік документів з панамського офісу кампанії Mossack Fonseca, який став приводом для масштабного розслідування міжнародної команди журналістів, розкрив існування офшорної кампанії, що належить Петру Порошенку. Витік цієї інформації дозволив засумніватися в тому, що бізнес-активами президента керує «сліпий траст». Як виявилося, такий траст, судячи з усього, навіть ще не створено. Крім того, свою офшорну компанію президент не вказав у фінансових деклараціях ані за 2014-й, ані за 2015 роки, що недоброзичливці можуть інтерпретувати як відверте порушення законодавства.

    Проблема посилюється тим, що команда президента просто не готова до таких інформаційних викликів. Реакція Петра Олексійовича на статтю The New York Times в результаті виявилася в українському інформполі значно голоснішою від самої публікації. І реакція ця вже точно була невдалою – президент зв'язав позицію редакції з «гібридною війною», яка ведеться ворогами України.

    Не менш програшною вийшла кампанія, розгорнута з цього приводу піарниками АП. Локальний рефлекс українського полігону підказав їм, що потрібно дискредитувати джерело інформації. Але вкидання, що ставлять під сумнів професіоналізм The New York Times і багаторічну історію видання, цілком очікувано виявилися для вітчизняного споживача лише джерелом роздратування та приводом для подальшої критики.

    Порошенко вважає за краще всім керувати сам – і це, звичайно, неминуче призводить до кризи системи та її здатності реагувати на подразники.

    Виправдовувати «гібридною війною» або неохайністю розслідувачів публікацію документів з Mossack Fonseca буде ще складніше, адже тут Порошенко не був навіть другорядною метою – під значно потужніший удар потрапили сотні фігурантів скандалу, в тому числі оточення Путіна.

    Команда президента поки не увімкнула важку PR-артилерію, але штатні пропагандисти вже демонструють основний тренд – відповідь полягатиме у виправданні офшорної активності «українськими бізнес-традиціями». Оскільки боротьба з такими традиціями – саме те, що електорат чекав від президента, ця стратегія теж може виявитися гасінням пожежі гасом.

    Мабуть, єдино виграшним рішенням в останньому випадку був би хрестоматійний рецепт із підручників з управління громадською думкою: президенту варто було демонстративно ініціювати незалежне розслідування за епізодами, які потрапили в поле зору публіки, і якийсь час показувати небувалу готовність відповідати на всі критичні питання, що виникнуть. На жаль, цей рецепт в поточних умовах виглядає нездійсненним. І непереборних перешкод до того щонайменше дві.

    Перше. Стиль управління президента базується на тотальній недовірі до роботи відкритих або незалежних структур. Він не мислить собі роботу навіть з держорганами без безпосереднього повного контролю, через представників, які довели особисту відданість. Причому навіть останнім відводиться, як правило, роль не самостійних довірених управлінців, а лише контролерів, що наглядають за тим, аби якесь міністерство раптом не зробило самостійний крок. Один з показових прикладів – МЗС, яке практично повністю втратило дієздатність: всі дипломатичні проблеми президент визнав за необхідне замкнути виключно на себе.

    Петро Порошенко вважає за краще всім керувати сам – і це, звичайно, неминуче призводить до кризи системи та її здатності реагувати на подразники. Відповідно, президент нікому не дозволить навіть для галочки розслідувати свою діяльність – він просто не довіряє нікому настільки, щоб віддавати такі важелі впливу. Крім того, в цьому українські лідери традиційно бачать замах на сакральний статус носія влади – і тому відкидають подібні пропозиції з ірраціональною гарячковістю.

    Маючи лише своїх довірених людей в управлінні силовим блоком, свого спікера парламенту, а незабаром – і ручний Кабмін, Порошенко реалізовує те, що було лише мрією для його попередників.

    Другий аспект проблеми – горезвісна концепція «теплої ванни» – вихолощеного інформаційного простору, в який потрапляють всі українські президенти. Відповідно до прийнятої теорії, оточення традиційно створює для боса ілюзію благополуччя, просто відсікаючи критично важливі елементи картини, особливо ті, що стосуються настроїв мас та міжнародних партнерів.

    Саме таке середовище багато в чому сприяло тому, що практично всі президенти потрапляли в найважчу іміджеву, рейтингову та управлінську кризу, і припиняли адекватно реагувати на гострі виклики, просто недооцінюючи і не помічаючи їх.

    У вказаному випадку ситуація ускладнюється психологічними особливостями нинішнього лідера країни. Як можна судити з історії даного політика, Петро Олексійович і сам по собі не схильний сприймати критику як реакцію на власні рішення і вчинки, вважаючи за краще бачити в цьому прояви маніпуляцій опонентів – та ж його репліка з приводу статті «Непохитна корупція України» свідчить про це більш ніж наочно.

    Опоненти, до речі, напевно максимально скористаються ситуацією: торгівля за коаліцію на тлі іміджевих провалів Порошенка ризикує стати дуже жорстокою. Не виключено, що скориставшись моментом, партнери можуть зажадати від президента і його БПП таких поступок, які виведуть політичну кризу на новий рівень. І питання дострокових виборів знову стане реальною перспективою уже цього року.

    Практично всі політичні сили готові в цій ситуації азартно травити президента – цьому значною мірою сприяє те, що джерелом інформскандалів формально є міжнародні видання, і немає потреби брати на себе роль ініціатора агресії. Є ще одна причина, з якої Банковій варто очікувати злагодженої пропагандистської атаки.

    Петро Порошенко знаходиться всього за півкроку від небувалої концентрації влади. Маючи лише своїх довірених людей в управлінні силовим блоком, свого спікера парламенту, а незабаром – і ручний Кабмін, він реалізовує те, що було лише мрією для його попередників.

    Без зміни інформаційної парадигми нинішнього президента може очікувати важкий крах – навіть за набагато більш сприятливих умов Януковичу не вдалося утримати владу.

    Однак тотальна концентрація влади означає, що у президента не залишається союзників. Вибравши стиль силового домінування замість пошуку балансу в політичній еквілібристиці, Порошенко розв'язує опонентам руки. Крім того, у нього не залишається партнерів, на яких можна було б перекласти відповідальність за провали та кризи у сфері держуправління.

    У ситуації, коли команда президента і сам Петро Порошенко не готові асиметрично відповідати на інформаційні виклики – наприклад, відкритими розслідуваннями, реформами ГПУ і т.д., залишається лише передбачати подальше падіння президентського рейтингу, без надії на поліпшення.

    Фактично Порошенко повторює долю всіх своїх попередників, які змушені були працювати в умовах феноменально низьких рейтингів – як всередині країни, так і на міжнародній арені. І нинішній президент, найімовірніше, користуватиметься їх традиційним інструментарієм: ігноруванням питань і важким популізмом у відповідь на будь-яку критику.

    В умовах нашої країни це, як правило, спрацьовувало. Так, Леонід Кучма успішно пережив і касетний скандал, і звинувачення у вбивстві Гонгадзе, і багаторічні акції «Україна без Кучми» – користуючись лиш вельми невигадливою та невибагливою риторикою.

    Наприклад, у відповідь на справу Гонгадзе штатні пропагандисти відповідали версією, згідно з якою вбивство журналіста було організоване іноземними спецслужбами з метою очорнити президента. Версія Порошенка про «гібридну війну» у відповідь на звинувачення в корупції – фактично калька подібного підходу.

    Однак команда АП у цьому разі випускає з уваги дві важливі деталі. Президент більше не здатен надійно контролювати вітчизняний інформаційний простір – понад те, цей простір здебільшого відверто вороже налаштований. Крім того, у держави практично не залишилося ресурсів, здатних підгодовувати популістську риторику, що в умовах соціальної кризи виглядає безнадійним тупиком: за правилами цієї гри, не можна лиш обіцяти – потрібно хоч іноді щось давати.

    Таким чином, без зміни інформаційної парадигми нинішнього президента може очікувати важкий крах – навіть за набагато більш сприятливих умов Януковичу не вдалося утримати владу. Якщо представники АП не зрозуміють, що їхня інформполітика давно не працює, то символом політичної кризи може стати не тільки ідея дострокових парламентських виборів. Дивлячись на рейтинги Порошенко, які обвалилися, хтось із його опонентів рано чи пізно вирішить заговорити і про актуальність імпічменту президента.

    Теги: корупція Порошенко офшори Mossack Fonseca
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів