Управлінська криза – початок кадрової революції

    30 Липня, 2015 15:27
    Скандальні звільнення, неоднозначні призначення, добровільно-примусові відставки. У владі відбувається «текучка» кадрів. Фахівці визнають, що Україна страждає від управлінської неефективності

    Про те, що державний апарат управляється неефективно, свідчать численні звільнення і відставки, які відбуваються останнім часом. Не кажучи вже про видимі результати такого управління.

    Іноді глави одного відомства чи міністерства міняються багаторазово за короткий період. Особливо довго не щастило силовому блоку: Міністерству оборони, СБУ та Генпрокуратурі. В інших відомствах кадрові струси може й не настільки часті, але не менш резонансні. Так сталося з МОЗ і Мінекології.

    Призначення ж іноземців на ключові пости в органах державної влади у багатьох викликало «образу за своїх». На користь залучення експатів до державного управління часто висуваються такі аргументи: вони чесніші, професійніші, досвідченіші, з іншою ментальністю та підходами, не обтяжені корупційними зв'язками всередині країни і належністю до олігархічних кланів.

    Серед аргументів «проти»: іноземці забирають хліб українських менеджерів, породжують відчуття меншовартості, нав’язані Заходом. Досвід для України – не новий і не однозначний. Ось і зараз з іноземцями виявилося не все так просто.

    Ейфорія від призначення екс-президента Грузії Михайла Саакашвілі одеським губернатором почала минати, коли справа дійшла до формування команди. Зокрема, багато питань викликала присутність у ній колишнього міністра екології Ігоря Шевченка, якого Рада звільнила за корупцію, та російської опозиціонерки Марії Гайдар.

    Кадрова криза полягає у нагальній потребі в ефективних менеджерах вищої ланки на тлі повної демотивації з боку влади і громадян.

    Незрозуміла історія з відставкою міністра охорони здоров'я Олександра Квіташвілі, який заявив, що йому не дають проводити реформи, також викликала бурхливу реакцію громадськості. Не менш загадковим виглядає вибір на посаду голови правління одного з найважливіших для економіки України підприємств – «Укрнафти» громадянина Великобританії, правда, з дуже солідним досвідом управлінської роботи в найбільших нафтогазових компаніях світу.

    Питання «невже немає своїх?» не втрачає актуальності. Та й зі «своїми» триває повна чехарда. Так, недавнє аварійне призначення Геннадія Москаля губернатором Закарпатської області аналітики вже назвали ознакою того, що у Президента почалася кадрова криза.

    Однак, криза, можливо, почалася не стільки у Президента, скільки у всій державній системі. Полягає вона у нагальній потребі в ефективних менеджерах вищої ланки на тлі повної демотивації з боку влади і громадян.

    Ірина Сінчалова, президент Асоціації бізнес-тренерів, консультантів, коучів України вважає, що на кадровому ринку проблема з професійними менеджерами державного рівня присутній справді є. На її думку, пов'язано це з тим, що роки тривалий час державний апарат відтворював «собі подібних» – чиновників бюрократичного радянського періоду.

    Дійсно, старі підходи ще збереглися багато в чому. А клас керівників нового типу тільки-тільки стає на ноги. Завідувач кафедрою державної служби та кадрової політики Національної академії державного управління при Президентові України, професор Владислав Федоренко у коментарі для UA1 підтвердив наявність проблеми: «Думаю, що певні проблеми з селекцією таких кадрів наразі є. Погодьтеся, складно знайти людину, яка б не обіймала останні 4 роки керівних посад у державному управлінні, мала б кришталеву біографію і не була ласою до корупції. Складно не вибрати «кращих серед гірших».

    Попит і пропозиція

    Мабуть, уперше в Україні можна спостерігати відкриті конкурси на керівні посади різного рівня в держструктурах – явище, здавалося б, позитивне. Але, наприклад, конкурс на посаду керівника Національного антикорупційного бюро тривав майже півроку. Бюро досі не діє. Виникає сумнів: чи не є така відкритість і прозорість показухою або окозамилюванням.

    До позитиву можна віднести початок співпраці держави з рекрутинговими агентствами. Оголошення про вакансії в держслужбі все частіше з'являються і в соцмережах. Такий підвищений попит свідчить про наявність дефіциту.

    Серед охочих служити державі можна виділити 3 основних категорії: молоді, які йдуть за досвідом і стажем, потенційні корупціонери та зовсім вже нездари, що більше ніде не можуть влаштуватися.

    HR-експерт кар'єрного порталу rabota.ua Тетяна Пашкіна в коментарі для UA1 зазначає, що в Інтернеті пропозицій про роботу в бюджетному секторі стає все більше. Серед причин вона називає і постійний процес інтернетизації суспільства, і повільний, але все-таки розвиток e-government в нашій країні.

    Крім того, за словами експерта, дуже вплинули події останнього року: активізувалися військові, правоохоронні та прикордонні установи, а націленість на перезавантаження держави змушує шукати нові обличчя і в інших напрямках. Яскравий приклад – створення патрульної поліції.

    «Ми намагаємося максимально підтримувати всі починання, пов'язані зі збільшенням значення держави як роботодавця. Саме тому на порталі rabota.ua є спеціальна програма підтримки некомерційних організацій», – підкреслила експерт.

    Рекрутинговий портал Head Hunter теж відзначає збільшення запитів від держсектора на керівні кадри. Згідно з даними компанії, такі фахівці за підсумками першого півріччя 2015 року увійшли до рейтингу найбільш затребуваних. Ця професійна сфера вперше потрапила в топ-5 сфер з найнижчою конкуренцією.

    На сайті hh.ua з'явився окремий розділ «Робота в уряді», де можна побачити запит на голів місцевих прокуратур і директорів таких великих державних компаній, як «Хліб України», «Укрспирт», «Артемсіль». Оголошення про конкурси та співбесіди можна побачити і на сайтах самих міністерств, відомств, Верховної Ради.

    Що стосується попиту з боку здобувачів, то дані неоднозначні. У рекрутингових компаніях стверджують, що попит на вакансії від держустанов виріс. Однак за інформацією джерел із держструктур, у високі кабінети зараз жодних черг не спостерігається, а багато хто там так і сидить «на валізах», бо не знає, що буде завтра.

    Глави міністерств тепер отримують приблизно 6 тис. грн, відомств – близько 5 тис. грн, завідувачі відділів – в районі 3 тис. грн, зустрічаються вакансії з окладами менше 2 тис. грн.

    Народний депутат від фракції «Самопоміч» Віктор Кривенко, який свого часу пропонував шляхи реформування держслужби, в коментарі UA1 зазначає, що служити державі зараз йдуть неохоче. А серед бажаючих можна виділити 3 основних категорії: зовсім молоді, відразу після інституту, які йдуть за досвідом і стажем, потенційні корупціонери, як, наприклад, в прокуратури та інші «рибні місця», або зовсім вже нездари, що більше ніде не можуть влаштуватися.

    Проте помилково було б вважати, що кваліфікованих, талановитих, сучасних управлінців в Україні немає. Експерти стверджують протилежне. Гідних управлінців ми можемо спостерігати і в бізнесі, і навіть іноді у владі.

    Мотивація та критерії

    На думку Віктора Кривенка, основний демотивувальний фактор – низькі зарплати держчиновників. Як відомо, держслужбовців не лише скоротили, але й урізали їм зарплати. Так, глави міністерств тепер отримують приблизно 6 тис. грн, відомств – близько 5 тис. грн, завідувачі відділів – в районі 3 тис. грн, зустрічаються вакансії з окладами менше 2 тис. грн.

    За словами Федоренка, залучити цінного працівника на держслужбу за такі маленькі зарплати дуже складно. Складно уявити, що конкретні люди готові кинути успішний бізнес і стати «волонтерами від держслужби», щоб отримувати там в 10-20 разів менше.

    Однак, як стверджує Пашкіна, в цьому плані слабка грошова мотивація часто компенсується мотивацією бути частиною позитивних змін у суспільстві. «Крім того, те ж зарплатне питання може гостро стояти в Києві, де середній показник зарплати вищий від пропонованого бюджетними організаціями. А в регіонах рівень зарплати чиновника не набагато нижчий від того, що пропонує своїм співробітникам бізнес», – відзначає експерт.

    У деяких оголошеннях про вакансії в держструктурах з низькими зарплатами часто з'являється формулювання «робота для патріотів». Патріоти знаходяться. Але якщо мірилом патріотизму вважати готовність працювати майже задарма, то є значний ризик, що такі патріоти можуть швидко перетворитися на корупціонерів. Оскільки навіть патріоти та їх сім'ї потребують грошей.

    У структурах найвищого рівня кланові підходи «свій-чужий» досі є визначальними у командоутворенні.

    За таких зарплат та графіку роботи їм не залишиться інших шляхів отримання доходу, окрім як корупційних. Звичайно, не кожен готовий на це піти, але для спокуси створено всі умови. Питання у мотивації з боку держави – в кому вона більше зацікавлена: у патріотах, професійних менеджерах чи корупціонерах.

    Судити про це можна за принципами відбору кандидатів. Офіційно заявлені в оголошеннях або умовах конкурсів критерії та вимоги кардинально відрізняються від принципів відбору безпосередньо на особистих співбесідах.

    У структурах найвищого рівня кланові підходи «свій-чужий» досі є визначальними в командоутворенні. До того ж, на думку Федоренка, неналежність до олігархічних кланів неможливо не лише якось протестувати, а й попередити. Обійняти посаду вище заступника директора департаменту у міністерстві, не пройшовши неофіційних «оглядин» у представників фінансово-промислових груп, сьогодні досить складно.

    «Інакше як пояснити феномен молодих дарувань на держслужбі, у яких перший запис у трудовій книжці – директор департаменту або ж заступник міністра? Де ми бачимо тут службову кар'єру, в результаті якої державний службовець і повинен обійняти високу посаду?», – відзначає експерт.

    Ірина Сінчалова бачить причини незатребуваності професійних менеджерів високого рівня в наступному: «По-перше, принципи відбору кандидатів на посади державних чиновників справді не змінилися. По-друге, рівень заробітних плат державних службовців передбачає не наявність професійної компетенції, а готовність функціонувати у корупційній системі координат».

    Виходить, що системі все-таки більше потрібні корупціонери.

    Уміння менеджера логічно мислити, вибудовувати причинно-наслідкові зв'язки і робити висновки є набагато важливішим, ніж навченість конкретним рішенням.

    Цікаво простежити, яку роль у цьому питанні відіграє фактор освіти. Щороку держава формує для вищих навчальних закладів досить високе замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації дипломованих фахівців у галузі державного управління. Тобто, потенційних кадрів з відповідною освітою та дипломом в країні вистачає.

    Наприклад, лише в цьому році Національне агентство України з питань державної служби на підготовку магістрів за спеціальностями галузі знань «Державне управління» зробило запит в загальній кількості на 1300 осіб.

    З них: на підготовку магістрів за спеціальністю «Державне управління» – 240 осіб, за спеціальністю «Державна служба» – 1060 осіб. Обсяг державного замовлення на підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування становить 20 672 особи.

    Виконавців держзамовлення відбирають на конкурсній основі. Відомо, що Національна академія державного управління при Президентові України щорічно випускає тисячі дипломованих держслужбовців і управлінців. За словами професора Федоренка, конкурс серед абітурієнтів НАДУ високий, як і відсоток працевлаштування випускників.

    Ситуація з дефіцитом кадрів для державної служби, на думку фахівця, обумовлена загальносоціальнми і правовими чинниками: втратою колишнього престижу в суспільстві, високих зарплат, звичної стабільності та соціального забезпечення.

    Разом з тим, експерти також відзначають, що якість і рівень професійної підготовки державних управлінців залишає бажати кращого. На думку регіонального директора компанії з підбору управлінського персоналу Pedersen&Partners у країнах СНД Олексія Долгих, досвід є важливішим за освіту, яка високо цінувалася 10-15 років тому.

    Зараз знання швидко застарівають. І тому навчання менеджера відбувається не стільки у відриві від роботи, скільки на робочому місці. Його вміння логічно мислити, вибудовувати причинно-наслідкові зв'язки і робити висновки є набагато важливішим, ніж навченість конкретним рішенням.

    Мотивація бізнесу – отримання прибутку, а представників громадянського суспільства – публічний захист прав і свобод людини. Змінюючи місце роботи, ці категорії громадян ще довго залишаються носіями свого Modus vivendi.

    Нові часи висувають нові критерії та вимоги до керівників високого рівня. Затребуваним стає такий критерій, як лідерство – здатність чи талант визначати курс, брати відповідальність і вести за собою. Різних шкіл і курсів лідерства вистачає, але зі справжніми лідерами в Україні проблема.

    Лідерство визріває з досвіду, знань, особистих якостей і довіри команди. Зовсім юним лідерам досвіду не вистачає, немає бажання нести відповідальність. Управлінський досвід вимагає часу – років 20, на думку аналітиків. Відповідальності неможливо навчити на курсах, це прищеплюється в сім'ях.

    З тих, хто все-таки встиг за короткий час незалежності України дозріти, мало хто володіє важливою для лідера якістю – щирістю. Щирість викликає довіру. Довіра мотивує слідувати за лідером. Не можуть викликати довіри лідери з офіційною зарплатою в 3-5 тис. грн, які водночас живуть на мільйон доларів.

    Люди з бізнесу та активісти

    Однак нові кадри все ж брати десь треба. Не всі управлінці мають бути політиками. Аналітики HeadHunter розповідають: «На різних рівнях держслужби раді бачити менеджерів з досвідом з бізнесу. Вони цікаві насамперед тим, що за останнє десятиліття український комерційний сектор пережив кілька критичних періодів. Досвід кризового менеджменту та управління в стресових ситуаціях актуальний для нових держслужбовців. Крім того, бізнес звик не просто працювати, а й показувати результати».

    Чи буде гарний бізнес-менеджер гарним менеджером для країни, а громадський діяч – ефективним управлінцем? Тут думки експертів розходяться.

    Ірина Сінчалова вважає, що гарний бізнес-менеджер буде ефективним менеджером і в масштабах держави, оскільки він орієнтується на досягнення запланованих результатів та вміє керувати процесом. Але за однієї умови – зміна самої системи управління державою.

    А на думку професора Федоренка зарубіжний досвід залучення кадрів з бізнесу та громадських діячів до державної служби поки складно реалізувати в Україні з цілком об'єктивних причин: «У нашій державі, як і в багатьох пострадянських республіках, державні службовці – це люди процедур і адміністративних режимів. Мотивація бізнесу – отримання прибутку, а представників громадянського суспільства – публічний захист прав і свобод людини. Змінюючи місце роботи, ці категорії громадян ще довго залишаються носіями свого Modus vivendi. Виходить, що бізнесмени намагаються отримати прибуток на державній службі, а громадянські активісти замість роботи критикують і викривають очолюване відомство».

    Звичайно, є ризики. По-перше, український цивілізований бізнес лише почав формуватися, а ринки ще складно назвати здоровими і адекватними. По-друге, в силі фактор лобізму. Велика ймовірність того, що висока державна посада може бути використана для лобіювання інтересів свого бізнесу або організації нового.

    У таких сферах, як освіта, культура, оборона, охорона здоров'я, бізнес-підхід і орієнтованість на прибуток можуть бути згубними. Попри універсальність управлінських принципів, різниця в управлінні бізнесом і державою все ж існує. Останнє, серед іншого, має на увазі ще й більш високі категорії управління.

    Крім показників прибутку, прибутковості управлінцю нового типу доведеться враховувати також показники соціальної та правової захищеності населення, якості життя, безпеки фізичної та інформаційної, динаміку розвитку окремих галузей і країни загалом.

    Однак експерти налаштовані оптимістично й очікують, що за 2-4 роки ми побачимо нове покоління управлінців, як у бізнесі, так і в державі.

    Теги: Порошенко Саакашвілі Укрспирт укрнафта кадрова політика посадовці
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів