Своїх не здаємо: як Генпрокуратура і нардепи прокурорів вибирали

    12 Сiчня, 2016 16:39
    15 січня виповнюється місяць від першого дня роботи «оновлених» місцевих прокуратур. Усі 100% новопризначених співробітників – це колишні прокурори, їхні заступники та помічники

    Реформа регіональних прокуратур починалася влітку 2015-го зі слів замгенпрокурора Давида Сакварелідзе: «В Україні багато людей, які вміють працювати і хочуть робити це чесно. Ми готові дати їм шанс домогтися успіху – спільними зусиллями побудувати якісно новий державний інститут, реалізувати справжню реформу».

    А п'ять місяців потому, у грудні, після оголошення результатів відкритого конкурсу, Сакварелідзе змушений був констатувати: «Часто перевага віддавалася екс-керівникам прокуратур, хоча серед запропонованих комісіями претендентів були гідні рядові прокурори та зовнішні кандидати».

    Ще відвертіше про результати реформування місцевих прокуратур висловився експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук в ефірі «Радіо Свобода».

    «У генерального прокурора був вибір з трьох кандидатів, яких пропонувала конкурсна комісія в кожну місцеву прокуратуру на керівні посади. Але він вибрав для себе зручне рішення і призначив колишніх керівників районних прокуратур або їхніх заступників, – зазначив експерт. – Тобто існуючих прокурорів, а не тих зовнішніх кандидатів, кандидатури яких пропонувалися».

    Прокуратуру зберегли, щоб вона була зручним кийком в руках тих, кому це вигідно. Це не реформа – це зміна вивіски.

    У підсумку результати кадрового оновлення прокуратур виглядають наступним чином: зі 154 новопризначених прокурорів 71% – колишні керівники прокуратур, 13% – їх заступники і 16% – рядові співробітники прокуратури. Жодного зовнішнього кандидата, тобто людини, яка раніше ніколи не працювала у прокуратурі.

    Такі цифри озвучив адвокат Юрій Аксьонов, який брав участь у конкурсі, зайняв третє місце в рейтингу на посаду прокурора однієї з харківських прокуратур і спостерігав увесь процес зсередини.

    «Прокуратура була закритим клубом за інтересами, де завжди були непрозорі призначення, і ніхто ззовні не допускався на керівні посади, – говорить він. – Була надія, що конкурс це змінить, з'являться нові обличчя. Але прокуратуру зберегли, щоб вона була зручним кийком в руках тих, кому це вигідно. Це не реформа – це зміна вивіски».

    Свої люди

    Реформа місцевих прокуратур стартувала райдужно і перспективно: з 20 липня 2015 року розпочався прийом документів претендентів на прокурорські посади. У Києві, Одесі, Харкові, Львові та Дніпропетровську почали працювати комісії з конкурсного відбору кандидатів.

    Претенденти проходили чотирьохрівневий відбір: тест на знання законодавства, на загальні здібності, особистісні характеристики та співбесіду.

    І якщо перші три етапи конкурсу не викликали жодних нарікань навіть у тих, хто відсіявся, – з комп'ютерною програмою тестування не посперечаєшся – то етап співбесіди з членами комісії виявив основну проблему конкурсу.

    Справа в тому, що до складу кожної комісії входили чотири співробітники Генпрокуратури і три представника від парламенту – таким було компромісне рішення, щоб почати реформу. Громадські активісти та представники міжнародних організацій отримали лише статус спостерігачів за процесом без права голосу.

    У результаті, замість появи нових облич у місцевих прокуратурах відбулася звичайна кадрова перестановка. Висновок групи, яка намагається реформувати систему прокуратури, озвучив Сакварелідзе: «Конкурсні комісії могли вибрати не зовсім коректну стратегію, даючи «зелене світло» добре знайомим колишнім керівникам прокуратур районного рівня».

    Якби комісія хоча б на 50% складалася з представників громадськості, результати були б іншими.

    Також заступник генпрокурора визнав, що є ще одна серйозна проблема – порядок ухвалення рішення членами комісії про призначення кандидата на посаду. Ніхто достеменно не знає, якими критеріями вони керуються, оскільки це ніде чітко не прописано.

    Ці висновки підтверджують і зовнішні кандидати, які брали участь у конкурсі. «Не було якихось чітких критеріїв, котрими керувалася конкурсна комісія на співбесіді, – стверджує адвокат Аксьонов. – Рекомендація про призначення людини мотивована внутрішнім рішенням комісії, яке ніхто не озвучував».

    Щодо принципу формування складу самих комісій, то багатьох учасників конкурсу він вкрай здивував.

    «Комісія, яка проводила співбесіду, на 90% складалася з чиновників, – пояснює учасник конкурсу, адвокат Костянтин Куц. – Питання не в тому, що вони погані чи хороші. Просто у них певний вектор мислення і вони вибирали близьких собі по духу, відповідно, – теж чиновників. Якби комісія хоча б на 50% складалася з представників громадськості, результати були б іншими».

    Без права на оскарження

    Зовнішніх кандидатів, які мали намір стати прокурором, від початку було мало – близько 30% загальної кількості. На думку Сакварелідзе, це сталося через відсутність чіткого сигналу з боку уряду щодо матеріального забезпечення, на яке можуть розраховувати ті, хто пройде конкурс.

    Ці висновки підтверджує і адвокат Куц: «Ніхто з організаторів конкурсу не говорив про економічну сторону питання – яка все ж зарплата очікує на претендентів».

    Попри це бажаючі знайшлися, і до співбесіди дійшли 20% зовнішніх кандидатів. З цього числа 3% за висновками комісій були рекомендовані на керівні посади в прокуратурі.

    Це ті, чиї прізвища лягли на стіл до генпрокурора Віктора Шокіна на затвердження. З них не призначено жодного, перевагу було надано людям з досвідом роботи в прокуратурі.

    Водночас можливості оскаржити це рішення немає. «Положення про конкурс цього не допускає, – пояснює UA1 Аксьонов. – У ньому прописано, що вирішальним органом є комісія, яка незалежно від рейтингу кандидата на власний розсуд затверджує його на ту чи іншу посаду».

    Слова колеги підтверджує Куц: «А що можна оскаржити, якщо незрозумілими є умови, за якими формувався остаточний рейтинг? Немає критеріїв, тому фактично немає предмету спору».

    Перевага надавалася екс-керівникам прокуратур, хоча серед запропонованих комісіями претендентів були гідні рядові прокурори та зовнішні кандидати.

    У результаті країна отримала 154 «нових» старих прокурора. Незважаючи на це, Сакварелідзе не вважає, що реформу провалено.

    «Наше головне досягнення полягає в тому, що, попри всі плюси і мінуси процесу, постійне протистояння з антиреформаторськими силами, нам все ж вдалося зрушити справу з мертвої точки», – написав він на своїй сторінці у Фейсбуці.

    Тепер він виступає з ініціативою передати повноваження конкурсних комісій міжнародній раді, яка складатиметься з американських, європейських і канадських прокурорів. А також дати право голосу представникам українських та міжнародних громадських організацій.

    На його думку, це дозволить мінімізувати вплив старої системи і політичних сил на процес реформування.

    «Ми готові вже зараз почати консультації з усіма учасниками і партнерами реформаторських процесів в Україні та передати фактично всі важелі ухвалення рішень міжнародній раді діючих американських, європейських і канадських прокурорів під егідою міжнародної допомоги Україні на перехідному етапі», – заявив він. Правда із застереженням, що для цього потрібна підтримка всіх, хто має вплив на реформу прокуратури.

    Але саме в підтримці якраз і полягає головна проблема. Ані Генпрокуратура, ані парламент сьогодні не готові випустити зі своїх рук важелі впливу на місцевих прокурорів, про що говорить принцип формування конкурсних комісій.

    І якщо ГПУ і нардепи все ж дійшли до хиткого компромісу, поділивши між собою членів комісії, то суспільству як і раніше відводиться роль стороннього спостерігача, якого поставили перед фактом – місцеві прокуратури реформовано.

    Теги: реформи ГПУ сакварелідзе
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів