Спритність рук: як зам київського прокурора від звільнення ховався

    27 Жовтня, 2015 14:32
    Заступник київського прокурора, якому пророкують прокурорське крісло, вже рік як має бути звільнений за законом про люстрацію. Але на його захист стала вся стара система
    Олег Валендюк, перший заступник прокурора м. Києва
    Олег Валендюк, перший заступник прокурора м. Києва

    19 лютого 2014 року. Пік протистояння активістів Майдану з вірними Януковичу силовиками. Палає Будинок профспілок, де заживо згорають люди, які не встигли покинути будівлю. Барикади протестуючих безперервно штурмує «Беркут», центр Києва у вогні й хмарах диму, гинуть мітингувальники.

    У цей же час генпрокурор Віктор Пшонка у своєму кабінеті на Печерську спішно підписує наказ про преміювання співробітників Генпрокуратури, що особливо відзначилися.

    У загальному списку тих, кому влада була вкрай вдячна за підтримку і вірну службу, значиться замначальника главку ГПУ, що представляє інтереси держави в судах, Олег Валендюк. За відмінну роботу він отримує премію в розмірі середньомісячного окладу. У його випадку це трохи більше 22 тисяч 500 гривень.

    З тих пір пройшло півтора року, і, незважаючи на те, що за законом «Про очищення влади» Валендюка автоматично мали звільнити з ГПУ без права обіймати державні посади протягом 10 років, він залишається на посаді заступника прокурора Києва.

    Ставиться питання щодо просування Валендюка по службі, але вже в якості не виконуючого обов'язки, а прокурора Києва.

    А оскільки самого прокурора звільнили за підсумками люстрації ще в березні, Валендюк, по суті, виконує обов'язки прокурора столиці, хоча на офіційному сайті ГПУ цей момент скромно замовчується.

    «Я взагалі не розумію, як таке може бути, – обурюється член міжфракційної групи «Депутатський контроль» Віталій Купрій, який з колегами давно домагається люстрації Валендюка. – Причому зараз ставиться питання щодо просування його по службі, але вже в якості не виконуючого обов'язки, а прокурора Києва».

    Секрет успіху

    Секрет успіху Олега Валендюка у справі збереження свого зампрокурорського крісла будується на двох принципах: дія на випередження та неймовірна швидкість, з якою суди розглядають його позови.

    Позов заступника прокурора, що підпадає під люстрацію, в найкоротші терміни розглянув суддя, який сам опинився в такому ж становищі.

    Люстраційний закон вступив у дію 16 жовтня 2014 року. За день до цього Валендюк пише запит до ГПУ, щоб дізнатися, чи підлягає він люстрації.

    Зазвичай відповідь на запити громадян Генпрокуратура готує мінімум 5 днів, але залежно від запитуваної інформації цей термін може варіюватися від 15 до 30 днів.

    Однак не для зампрокурора – йому відповіли вже наступного дня, підтвердивши, що він підлягає негайному звільненню. Офіційна відповідь свідчила: підпадає під дію п.7 ч.1 ст.3 Закону «Про очищення влади», оскільки з лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду заступника начальника головного управління ГПУ.

    Відповідно до цієї статті Валендюка повинні були автоматично звільнити, точно так, як згодом звільнили прокурора Києва Сергія Юлдашева. Той втратив свій пост з формулюванням, зазначеним саме в цій статті.

    Подальші події розвивалися з воістину небувалою для української бюрократичної машини швидкістю. На наступний день після невтішної відповіді з ГПУ Валендюк подає судовий позов на своє рідне відомство з вимогою не звільняти його за люстрацією.

    Минуло п'ять місяців, а у відомстві досі не можуть визначитися, підлягає зампрокурора Києва люстрації чи ні.

    Усе зазначене відбувалося перед вихідними, у п'ятницю 17 жовтня 2014 року. А вже в понеділок 20-го, тобто наступного робочого дня, Окружний адмінсуд Києва виніс рішення N826/15963/14, яким заборонив ГПУ звільняти Валендюка до розгляду справи по суті.

    А 28 листопада було оприлюднено остаточний вердикт: позов задовольнити, Генпрокуратурі заборонити звільняти з посади в.о. київського прокурора.

    Обрана Валендюком тактика попередження та оперативного реагування на небезпеку звільнення спрацювала блискуче. Хоча явно простежується ще один фактор – особисті зв'язки.

    Зіставимо факти: ГПУ з 22 травня поточного року офіційно розпочала люстраційну перевірку Валендюка – повідомлення про це опубліковано на офіційній веб-сторінці відомства.

    З тих пір минуло п'ять місяців, а у відомстві досі не можуть визначитися, підлягає зампрокурора Києва люстрації чи ні. Хоча торік на це знадобилася всього доба.

    Водночас керівництво ГПУ вирішило не подавати апеляцію на судове рішення, що забороняє звільняти Валендюка за люстрацією. Згідно з інформацією нардепа Сергія Лещенка, на питання, чому керівництво Генпрокуратури цього не зробило, заступник генпрокурора Юрій Столярчук відповів, що це не обов'язок Генпрокуратури, а всього лише її право.

    Оперативність розгляду позову Валендюка в суді взагалі пояснити складно. Якщо не враховувати той факт, що тривалий час він представляв інтереси держави в різних судах. Відповідно, має широке коло знайомств у суддівському середовищі.

    Суди демонструють чудеса винахідливості, відстоюючи інтереси чиновника, що підпадає під люстрацію.

    Також складно пояснити випадковістю те, що позов заступника прокурора, що підпадає під люстрацію, в найкоротші терміни розглянув суддя, який сам опинився в такому ж становищі.

    Рішення на користь Валендюка приймав суддя Віктор Данилишин. Той самий, що виносив рішення про обмеження проведення мирних зібрань на самому початку Майдану 21 листопада 2013 року. Він же один з основних фігурантів люстраційного списку Євромайдану. Він же чиновник, який 100% підпадає під люстрацію.

    Суддівські хитрощі

    За правилами наступного дня після суду рішення має бути внесене до Єдиного держреєстру судових рішень. Однак за інформацією голови люстраційного департаменту Мін'юсту Тетяни Козаченко, рішення щодо Валендюка просто «загубилося» – воно з незрозумілих причин випало з реєстру на довгі 8 місяців. Відповідно, його ніхто не бачив, і про рішення це знали хіба що сам суддя і заступник прокурора.

    Але щойно гостро постало питання щодо звільнення Валендюка за люстрацією, рішення несподівано «спливло».

    «Представники ГПУ на судові засідання не з'являлися, апеляційної скарги не подавали, і це свідчить про змову, – впевнена Козаченко. – Конкретним чиновникам потрібні певні люди на своїх посадах, щоб забезпечувати потрібні рішення».

    Водночас суди демонструють чудеса винахідливості, відстоюючи інтереси чиновника, що підпадає під люстрацію. Так, практично єдиною структурою, яка впритул зайнялася звільненням Валендюка за люстрацією, став Мін'юст.

    Це відомство зобов'язане забезпечити порядок проведення люстраційної перевірки та вести реєстр осіб, щодо яких діють норми закону «Про очищення влади».

    «Однак апеляційна інстанція сказала: інтересів міністерства це не зачіпає, тому Мін'юст не може бути суб'єктом оскарження таких рішень щодо люстрації в судах України», – обурюється Козаченко.

    За її словами, міністерство все ж подало касаційну скаргу, але поки результат один: пан Валендюк продовжує залишатися зампрокурора з перспективою підвищення.

    Пан радник

    У 41-річного радника юстиції 3 класу Валендюка, який закінчив у 2000 році Національну юридичну академію ім. Ярослава Мудрого, солідний стаж роботи в органах прокуратури.

    За 17 років служби він побував на різних посадах у різних регіонах. Уродженець Вінниці, він був прокурором, старшим прокурором і начальником відділу прокуратури Вінницької області.

    Декларація чиновника про доходи відверто ставить у глухий кут – у кожній графі прочерк. Виняток становить лише рядок про річну зарплату – 271 тисяча 111 гривень.

    Потім його помітили в Києві: почавши з посади заступника начальника відділу, Валендюк пройшов усі сходинки службової драбини, дослужившись до замначальника Головного управління ГПУ.

    Потім була посада першого зама прокурора Запорізької області, а з 15 липня 2014-го він – перший заступник прокурора Києва, а по суті, виконує його обов'язки.

    Біографічна довідка Валендюка на сайті ГПУ лаконічно-скупа. А ось декларація чиновника про доходи за минулий рік відверто ставить у глухий кут. Справа в тому, що в цьому документі у кожній графі прочерк. Виняток становить лише рядок про річну зарплату – 271 тисяча 111 гривень.

    За документами більше нічого у Валендюка немає. Взагалі. Ні квартири, ні дачі, ні землі, ні машини. Житло він також не орендує – принаймні, у графі «витрати на оренду житла» впевнено поставив прочерк.

    До слова, виходячи з декларації, сім'ї у чиновника також немає, де і в кого може жити настільки шанована людина – теж велике питання, яке UA1 найближчим часом задасть самому панові Валендюку.

    Як і питання про те, за які заслуги його настільки щедро преміював Пшонка і від чого, на його думку, він не потрапляє під люстрацію.

    UA1 продовжує розслідування і готовий надати можливість зампрокурора Валендюку озвучити своє бачення викладених фактів.

    Теги: генпрокуратура люстрація Мін’юст Євромайдан Пшонка беркут олег валендюк
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів