Революції неприпустимі: як змінилися погляди активістів Майдану

    18 Квiтня, 2018 13:53
    Точку зору визначає місце сидіння – цей принцип якнайкраще демонструють різкі переміни у поглядах активістів Майдану на варіанти зміни влади в країні

    «Драматичні події останніх кількох днів з усією очевидністю продемонстрували злочинні наміри опозиційних політичних сил, їхню готовність розпочати активну фазу силового сценарію, спрямованого на захоплення влади».

    Ні, це не про прихильників Саакашвілі, руху «Визволення», Надії Савченко чи будь-якого іншого опонента влади. Це з офіційної заяви «Партії регіонів» від 3 грудня 2013 року за підсумками подій на Майдані.

    А про опонентів нинішньої влади ось: «Їхня справжня мета – це реальна масштабна дестабілізація в Україні для захоплення влади будь-якою ціною». У цьому сьогодні впевнений глава фракції БПП Артур Герасимов, фактично повторюючи тезу чотирирічної давності від «регіоналів», які намагалися втриматися при владі.

    Мова не про вкрай неоднозначних і суперечливих особистостей нинішніх опозиціонерів з різних таборів, а про те, наскільки кардинально змінюються погляди українських політиків залежно від статусу, в якому вони знаходяться, – опозиціонер чи представник влади. І вищенаведені заяви ще раз це підтверджують.

    Люди, які прийшли до влади на хвилі протестів 2013-2014 років, зараз на дух не виносять революційну риторику. Вони дуже добре розуміють, що два Майдани починалися з млявих акцій протесту, а закінчилися зміною влади.

    Ось тільки ініціаторам акції «Україна без Кучми» знадобилося 4 роки, щоб розхитати владу і самим очолити владні інститути, а в організаторів акції «Вставай, Україно!» пішло на це всього 9 місяців. Можливо, саме тому наметовому містечку протестувальників під Радою, що з'явилося в жовтні 2017-го, відвели трохи більше чотирьох місяців життя – невідомо ж бо, що могло з цього вийти.

    Адже свого часу Адміністрація Януковича теж сміялася над не дуже вдалими і млявими протестами «Вставай, Україно!»: мовляв, у опозиції нічого не встало. І де зараз Адміністрація Януковича, а де невдахи і маргінали з тодішньої опозиції? А береженого Бог береже.

    Тож коли в суспільстві почало наростати невдоволення тими, хто прийшов до влади у 2014-му, й невдоволення це трансформувалося у вимоги імпічменту Порошенка, влада напружилася – вони ж бо починали точно так само і з такими ж вимогами.

    Але найбільше їх лякає інше. Через чотири роки після Революції Гідності занадто явно кидається в очі, що боролися вони не з вадами системи, а з людьми, які заважали цю систему очолити.

    Юрій Луценко

    Задовго до початку протистояння на Майдані революціонер зі стажем Юрій Луценко кликав людей підтримати не надто успішні марші опозиції «Вставай, Україно!», щоб вплинути на владу. «Згідно з опитуваннями, Януковичу не довіряє 80% українців. І їх інтерес полягає в усуненні такого президента», – пояснював він.

    Взимку 2013-го Луценко вже більш рішуче сформулював мету: «Треба припинити боятися. Ми повинні штурмувати цю владу».



    9 грудня він звернувся до жителів столиці: «Кияни! Єдиний спосіб зберегти мирну європейську Україну – ваш негайний вихід на Майдан! Спецназ недієвий проти сотень тисяч. За нашу і вашу свободу!».

    Але вже в 2017-му на посаді генпрокурора у Юрія Віталійовича з'явився інший погляд на проблему взаємин влади та її супротивників. «Будь-які зміни в країні можливі лише через політичний діалог. Насильство вб'є країну», – написав він на своїй сторінці в Facebook 17 жовтня 2017 року. Цього дня 17 різних організацій вийшли на протест і встановили наметове містечко під парламентом.

    Зрозуміло, генпрокурор з батьківською турботою про учасників протесту пообіцяв, що «ніякого знесення наметів не буде, випадки фізичних побоїв громадян будуть жорстко переслідуватися».

    Правда, сам же перший не втримався і накинувся з сокирою на генератор, який працював біля намету пікетувальників під його розкішним маєтком – виявилося, не так просто відвикнути від революційних звичок.

    Арсен Аваков

    «Виходьте під Адміністрацію президента, щоб припинити спроби встановити тут поліцейську державу. Слава Україні! P.S. Мусора не люди». У 2013 році мало хто міг припустити, що затятий ненависник «мусорів» – це майбутній глава МВС Арсен Аваков.

    Тоді цей опозиційний нардеп контролював перекриття вулиць в центрі міста і спорудження ліній оборони для захисту від штурму ненависних йому спецназівців з «Беркута».

    Мине всього рік, і вище міліцейське керівництво, яке контролювало зачистку Майдану, увійде в найближче оточення міністра Авакова. Завдяки його турботам їх омине люстрація, а «беркутівці» стануть «новими поліцейськими», щоправда, зі старими звичками.

    У всій красі їхню роботу побачили під час розгону наметового містечка під парламентом 3 березня 2018-го. В ході цієї операції два десятка протестувальників отримали важкі черепно-мозкові травми, хоча бити людей по голові нова поліція не має права. Хоча, хто ж її за це покарає – ідентифікувати бійців спецназу за індивідуальними номерами, як і за часів Януковича, неможливо.

    На цьому тлі Аваков послідовно відстоює необхідність впровадження норми так званої презумпції правоти поліцейського. Якщо виразити її словами Авакова зразка 2013 року, то вона звучатиме так: «Імператив презумпції правоти «мусора» має стати соціальною нормою. Спочатку підкоряйся «мусору» – потім оскаржуй».

    Бо й справді – що цей мотлох, як називає протестувальників Аваков, собі дозволяє? Нехай чітко засвоять позицію міністра: «Всякий, хто нападає на поліцейського, відчує на собі всю силу закону. Кожен, хто вдарив поліцейського, буде затриманий, заарештований, і сподіваюся, що ми через суд знайдемо місце для цих людей. Ось моя оцінка ситуації».

    Зрозуміло, міністр вважає за краще не згадувати, що без нападу на «Беркут» він і до сьогодні був би українським емігрантом в Італії.

    Андрій Парубій, Ірина Геращенко та компанія

    Заблокована трибуна парламенту і величезні банери в сесійній залі з написами «Кнопкодавству – ні!», «Кнопкодави – геть із Ради!». Ні, це не з приводу того, що відбувається в парламенті зараз. Це обурена реакція нинішніх представників влади, коли вони в опозиції спостерігали за «регіоналами», які метались по залу і голосували за відсутніх колег.

    У тих була налагоджена схема голосування – картки нардепів знаходились у так званих десятників, відповідальних за прийняття потрібних законів, і вони забезпечували потрібний «Партії регіонів» результат.

    Опозиція не раз блокувала трибуну, щоб звернути увагу суспільства на ганебну практику кнопкодавства – тижнями опозиційні депутати стояли, сиділи і навіть ночували в сесійній залі. Андрій Парубій вимагав прийняти зміни до законодавства – при зафіксованому кнопкодавстві голосування зупиняється. Якщо закон прийнято завдяки кнопкодавству, він має бути переголосований.

    «Соромно було, коли наші європейські колеги сміялися над ВР, де депутати, як стоноги, бігають по рядах і голосують один за одного, – обурювалася нардеп Ірина Геращенко, блокуючи трибуну в 2013 році. – Тому опозиція сьогодні зробила надзвичайно важливий крок, продемонструвавши світові, що в Україні є відповідальні політики, які дбають про імідж країни».

    Через два роки навчена досвідом віце-спікер Ірина Геращенко вибухнула гнівним спічем з приводу дрона, який літав по сесійній залі, фіксуючи кнопкодавство провладних нардепів за потрібні Порошенку рішення щодо формування тарифів.

    «В якій ще країні світу можна валятися біля трибуни в сорочках найдорожчих брендів, переживаючи за долю народу, і принижувати парламент і своїх виборців, влаштовувати цирк, нахабно порушувати регламент, статтю 51, яка забороняє нардепу приносити в зал будь-які зайві предмети, які будуть перешкоджати роботі парламенту, – обурювалася екс-опозиціонерка. – Щодня на своїх ФБ-сторінках вони хваляться відвідуванням інших парламентів світу. Там десь літав безпілотник? Там можна собі уявити лежбище котиків поблизу трибуни? Там, в країнах ЄС, ще якісь оптимісти радісно регочуть після приниження парламенту і своїх виборців?».

    Звичайно ж, Геращенко забула згадати, що там, в країнах ЄС, депутати парламенту не метушаться залою, аби проголосувати за відсутніх колег. Це можливо тільки у Верховній Раді, але виключно з найкращих спонукань.

    Це «регіонали» порушували регламент і нахабно плювали на законодавчу норму про особисте голосування депутата. На відміну від них нинішні депутати роблять це на благо країни.

    «Я ось вчора «кнопкодавила» закон про електромобілі. Чому? Тому що я була дуже зацікавлена, щоб він пройшов, тому що вважаю, що це в інтересах держави. Я не розумію цієї істерії, тому навіть зробила це демонстративно», – чесно зізналася відомий борець зі злочинним режимом Януковича Тетяна Чорновол.

    А як інакше? Треба ж закони якось приймати в умовах, коли коаліція існує тільки на папері і голосів хронічно не вистачає. Чому б і не скористатися досвідом «Партії регіонів»?




    Втім, Андрій Парубій, ставши спікером, з усією відповідальністю заявив: «Фактично кнопкодавства в парламенті майже немає, це поодинокі випадки».

    Порошенко і всі, всі, всі

    Перебуваючи при владі, «регіонали» використовували будь-які методи, аби забезпечити проходження потрібних Януковичу законів через парламент: гроші, сприяння в бізнесі, шантаж. Не раз опозиція заявляла про підкуп депутатів за перехід до провладної фракції або за голосування в її інтересах.

    «Суми ходять неймовірні, – відверто повідомляв у 2013-му Арсеній Яценюк. – За вихід з фракції «Батьківщина» дають 5 млн доларів і 100 тисяч доларів утримання щомісяця».

    Нардеп Володимир Ар'єв, своєю чергою, озвучував грандіозні суми підкупу: «Свого часу мені пропонували 10 млн доларів за приєднання до коаліції. Я відмовився, а хтось не зміг».

    Також в опозиції стверджували, що депутатам пропонують по 10-20 тисяч доларів за оренду картки для голосування.

    Здавалося б, зі встановленням демократичної влади в країні ця практика відмерла назавжди. Але де там. Як грім серед ясного неба прозвучали одкровення нардепа-втікача Олександра Онищенка про суми оплати за потрібні особисто Петру Порошенко закони.

    Депутатам пропонують від 20 до 100 тисяч доларів з урахуванням торгів і авторитетності слуги народу. Наприклад, за голосування за відставку Наливайченка лояльним до Адміністрації Порошенка депутатам Онищенко роздав мільйон доларів. А за призначення генпрокурором Віктора Шокіна довелося заплатити півтора мільйона доларів.

    Усі ці «перегини на місцях» не заважають екс-опозиціонеру, а зараз секретарю Ради нацбезпеки Олександру Турчинову стверджувати, що основні вимоги Майдану виконано.

    Це ще раз доводить, що в 2013-2014 роках люди, які зараз перебувають при владі, боролися не з негативними явищами, не з системою, а з людьми, які заважали цю систему очолити.

    Звідси і корінь проблем, які країна переживає вже четвертий рік, незважаючи на «оновлення» влади, – корупція, рейдерство, нетерпимість до будь-якої опозиції. Звідси ж і панічний страх масових акцій протесту.

    Теги : Верховна Рада Порошенко Арсен Аваков Тетяна Чорновол БПП Юрій Луценко Андрій Парубій Партія регіонів Народний Фронт Ірина Геращенко кнопкодавство революція Гідності
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ


      Архів