Путін в ООН розпочав гру в повернення Супермена

    29 Вересня, 2015 12:24
    Як і прогнозувалося, Путін використав трибуну ООН, щоб повернутися на сцену великої світової політики. Однак тримався на ній він не дуже переконливо

    Російський президент, як і прогнозувалося, запропонував з трибуни ООН давно задуману схему: Захід, а особливо США, закриває очі на те, що виробляє Кремль на сході України, а росіяни допомагають приборкати Асада й вирішити проблему Сирії. 

    «Давайте дружити проти терористів» 

    Запропонована широкому загалу теза Кремля проста: навіщо загострювати увагу на Україні, якщо є спільний ворог – «Ісламська держава». Давайте ж боротися проти нього всі разом, поки терористи не розповзлися зі своєю ідеєю халіфату по всьому світу. 

    Особливо привабливо це мало звучати для європейців, які зараз потерпають від навали сирійських біженців. Саме для їхніх вух були призначені фрази про те, що проблему треба вирішувати збереженням або відновленням державності в країнах, звідки втікають люди. А саме в Сирії, Іраку та Лівії. 

    А тому, пояснював Путін в ООН, не треба чіпати Башара Асада – адже він теж воює з терористами. От тільки проблема в тому, що сам Асад їх і створив. Сигнали про те, що його армія домовляється з бойовими загонами ісламських екстремістів про спільну боротьбу з помірною опозицією, надходили ще на початку громадянської війни. Хоча й США «накосячили»: на жаль, слова Путіна про те, що треновані американцями повстанці переходили зі зброєю до лав радикальних релігійних угрупувань, також є правдою. 

    Цілком зрозуміло, що головна мета Путіна, задля якої він їхав в ООН, – це аж ніяк не порятунок Асада. Він прагнув пролобіювати зняття санкцій і повернутися з лави вигнанців до вищої ліги гравців у геополітичні шахи. 

    Ймовірне нове об’єднання Путін порівняв з антигітлерівською коаліцією. Це явний натяк на «старі добрі часи», коли Захід в особі Рузвельта й Черчіля співпрацював зі Сталіним під час Другої світової війни.

    У росіян з клубу любителів Путіна, природно, результати турне російського президента на ювілейну сесію Генасамблеї ООН питань не викликали. Усі вони в захваті та наввипередки намагаються похвалити Путіна за незламність, мужність і принциповість. 

    Однак насправді не схоже на те, аби російському лідеру вдалося бодай щось із задуманого. Принаймні, в тому вигляді, як він цього прагнув. Для українських військових це погана новина. Як вже давно підмічено, ображений Путін дає відмашку на ескалацію конфлікту – і наші позиції криють з усіх калібрів. 

    Антигітлерівська коаліція проти «Ісламської держави» 

    Отже з трибуни ООН Путін не сказав нічого принципово нового, чого б ми не чули раніше. Не дарма американська газета The Washington Post запропонувала читачам напередодні виступу російського президента зіграти в «бінго», навівши ряд стандартних тез і висловів, які використовує у промовах Путін. Наприклад, «розширення НАТО», «закордонна підтримка терористів», «мультиполярний світовий порядок», «наші західні партнери» тощо. 

    Єдина більш-менш свіжа теза – про створення коаліції проти «Ісламської держави» з ключовою роллю мусульманських країн. Під останніми – можна не сумніватися – Путін мав на увазі перш за все режим Башара Асада та уряд Іраку. 

    Ймовірне нове об’єднання Путін порівняв з антигітлерівською коаліцією. Це явний натяк на «старі добрі часи», коли Захід в особі Рузвельта й Черчіля співпрацював зі Сталіним під час Другої світової війни. Звідси й нагадування про Ялтинську систему, яка стала прообразом майбутньої ООН.

    Питання про обмін України на Сирію не стоїть. 

    «Російський сигнал – у всьому винен Захід, який довів до бурі Африку та Схід, але давайте вирішувати проблему разом, холодна війна не потрібна нікому», – розповів газеті «Ведомости» російський політолог Олексій Макаркін. 

    На диво відвертий Обама 

    Більше сенсацій чекали від зустрічі Путіна з Обамою. Що й зрозуміло – президенти Росії та США не проводили повноформатних офіційних двосторонніх зустрічей віч-на-віч з червня 2013 року. Телефонні розмови та рукостискання на економічних форумах в Австралії та Китаї не рахуються. Що ж, поговорити їм було про що, і два президенти навіть перебрали передбачений протоколом час у 55 хвилин й говорили удвічі довше – годину і 40 хвилин. 

    Але судячи з озвученого Путіним після зустрічі, Обама виявився непоступливим. І хоча, за словами російського президента, зустріч була «на диво відвертою», він знову нічого принципово нового не сказав. Якщо підсумувати озвучені ним тези, то виходить приблизно така картина: 

    • уникнути розмови про ситуацію в Україні не вдалося, і Обама нагадав Путіну про необхідність дотримуватися Мінських домовленостей; 
    • питання про обмін України на Сирію не стоїть; 
    • погоджуватись на збереження при владі Башара Асада Вашингтон не збирається, буде ситуативна співпраця по боротьбі з ІДІЛ; 

    Коментар Білого Дому дав більше розуміння, якою буде співпраця в Сирії. Схоже, йдеться лише про координацію дій. Що на практиці означатиме контакт для уникнення зіткнень російських військових з американськими. Грубо кажучи, мова про те, щоб американські літаки, які бомблять ІДІЛ, не обстрілювалися з російських ПЗРК. 

    Недалекоглядна близькосхідна політика 

    Зважаючи на те, що російські війська вже у Сирії, США вимушені йти на контакт з росіянами. Однак створення коаліції разом з Башаром Асадом, як того вимагає Москва, не розглядається. І схоже, мрії про антигітлерівську коаліцію-2 так і залишаться мріями.

    Насправді, американцям навіть вигідно, аби росіяни якнайглибше занурились у вир сирійських проблем. Це влучно роз’яснила у Facebook старший науковий співробітник Інституту Брукінгса Лілія Шевцова: «Як говорять західні спостерігачі, якщо «росіяни хочуть влізти в сирійський зашморг, не будемо їм заважати; мабуть, самогубство закладене в них генетично». 

    І справді, підтримувати лише одну сторону конфлікту на Близькому Сході – то недалекоглядно. Росія показово стала на бік союзників Ірану – сирійського президента Башара Асада та іракського уряду. Це автоматично означає погіршення стосунків з регіональними конкурентами Тегерану – Саудівською Аравією, Катаром та іншими сунітськими країнами. Не кажучи вже про Туреччину, яка неодмінно використає це як козир під час торгів за «Турецький потік».

    Теги: ООН Путін Росія США Обама ІДІЛ Сирія башар асад
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів