Передісторія Петра Порошенка: гроші, влада і страх

    26 Квiтня, 2018 11:40
    За висловлюваннями Порошенка різних періодів його кар'єри можна зрозуміти, чим він керується зараз. І усвідомити, що за його влади Україні не стати успішною

    «Плівки Онищенка», з'ясування стосунків у владі, фінансові махінації перших осіб держави і стрімке збагачення найближчого оточення президента – ключ до розуміння всього того, що зараз відбувається в Україні, лежить на поверхні.

    Досить переглянути старі інтерв'ю народного депутата Порошенка, і більшість, здавалось би, незрозумілих на перший погляд рішень і вчинків Порошенка-президента, стануть зрозумілими й логічними.

    Його специфічні уявлення про владу, гроші, війну, страхи, що його терзають, – все це збереглося в одкровеннях Петра Олексійовича поки ще у вільному доступі на сайтах різних видань.

    UA1 зібрав висловлювання Порошенка різних періодів його кар'єри з різних питань, аби розуміти, що ним керує і що за людина зараз є главою держави.

    Влада

    Вперше прагнення за всяку ціну пробитися у вищі ешелони влади проявилося у Порошенка ще в 2005-му після Помаранчевої революції. Тоді він бачив себе в кріслі прем'єра, але дорогу йому перейшла Юлія Тимошенко. Він був змушений погодитися на пост голови Ради з нацбезпеки, хоча ідея стати прем'єром не давала йому спокою.

    Про те, наскільки він подумки зжився із заповітним статусом другої особи в державі, свідчить його обмовка у Олексія Венедиктова в прямому ефірі радіо «Ехо Москви» в 2005 році.

    Тоді він сказав, що Росії нічим не загрожує нова українська влада в особі президента Ющенка і прем'єра Порошенко. Потім, схаменувшись, поправився – з прем'єром Юлією Володимирівною Тимошенко.

    Чому мільярдер так марив владою? Через багато років фраза в одному з його інтерв'ю вичерпно пояснює невгамовну тягу до політики.

    У листопаді 2011 року глава Ради Нацбанку України Петро Порошенко розговорився з журналісткою газети «День» Аллою Добровик і на питання про вплив великого бізнесу на владу з погано прихованою заздрістю відповів: «У нас політики випередили будь-якого реального бізнесмена за достатком і впливом».

    Інакше кажучи, майбутнього президента України не задовольняв приголомшливий прибуток його величезної бізнес-імперії. Він мріяв про більш прибуткове заняття – політику, як потужний механізм достатку і впливу . Заради цього Порошенко був готовий на багато речей.

    Через два роки після цього інтерв'ю в розпал протистояння мітингувальників та міліції на вулиці Грушевського в Києві лідер партії «Братство» Дмитро Корчинський заявив, що зіткнення з «Беркутом» почалися саме з подачі Порошенка.

    За словами головного «братчика», акцію протесту під Адміністрацією президента 1 грудня 2013 року, з якої все й почалося, планував і фінансував Петро Олексійович. Спочатку передбачався мирний пікет, але Порошенко вніс у план дій свої корективи, і почалася бійня.

     

    Як би там не було, але Порошенко прийшов до своєї мрії, ставши господарем президентського кабінету. І привніс туди весь свій досвід спілкування з політиками та власні уявлення про владу.

    У 2018-му на тлі оприлюднених «плівок Онищенка», в яких серед іншого згадується й про суми на підкуп нардепів, примітне одне інтерв'ю Порошенка українській редакції «Форбс» у квітні 2013 року. Тоді він розповів цікаву історію про те, як готовий був заплатити, аби гарантовано потрапити до Верховної Ради.

    «Мій друг Віктор Король, який був знайомий із Зінченком і Плужніковим, запропонував мені йти в парламент. Мовляв, чи не хочеш ти увійти до них в список на певних фінансових умовах? Я був готовий. Але повідомив, що балотуюся по мажоритарному округу у Вінницькій області. І якщо я пройду, то буду просити, щоб гроші повернули. Я пройшов. Гроші не повернули», – розговорився Порошенко.

    З огляду на цю інформацію, стає зрозуміло, чому багатьох нардепів досі намагаються зацікавити грошима, як стверджує Онищенко. Правда, зараз цей старий перевірений спосіб модернізували – можуть гроші запропонувати, а можуть і кримінальну справу відкрити – так надійніше.

    Гроші

    Справжнім кошмаром президента стали нав'язливі розпитування громадських активістів та журналістів, коли глава держави продасть корпорацію Roshen, як він обіцяв під час передвиборчих перегонів.

    Якби в той період хтось згадав про старі інтерв'ю Петра Олексійовича, то ніхто б наразі не переймався б таким дурним питанням. Президент ніколи і за жодних обставин не розлучиться зі своїм бізнесом. Ще в квітні 2013 року в інтерв'ю для «Форбс» Порошенко сказав: «Батьківщина, Roshen та принципи не продаються».

     

    Точно так само можна простежити, звідки ростуть ноги у офшорного скандалу, одним з фігурантів якого став президент України.

    У далекому 2011-му в інтерв'ю для газети «День» на питання, як повернути в країну виведені в офшори гроші, Порошенко гранично чесно відповів: «Ніяк. Ті, хто вивів ці кошти, не вважають їх українськими. І вивели їх для того, щоб в Україну не повертати».

    А в квітні 2016 року його прізвище з'явилося у так званих «панамських документах» – свідоцтвах про виведення грошей в офшори для ухилення від податків.

    До речі, багатьох вразило, що Порошенко займався питанням створення офшорів у розпал кривавих боїв за Іловайськ. Мовляв, як так можна, президент думав про бізнес в той момент, коли треба було повністю зосередитися на карті військових дій.

    Але, по суті, нічого незвичайного в поведінці Порошенка не було. Точно так само у 2013-му, коли в центрі Києва рвалися світло-шумові гранати, застосовувався сльозогінний газ і йшли в хід «коктейлі Молотова», у Литві Roshen судився з італійською корпорацією Ferrero Rocher щодо ліквідації італійської торгової марки Rocher, занадто співзвучної з назвою цукерок Петра Олексійовича.

    Мало хто зміг би виявити таку стійкість та цілеспрямованість, і, не зважаючи на трагічні події в країні, відстоювати свої фінансові інтереси. Бізнес – насамперед, бо як іще заробити мільярд?

    Тягу президента до грошей характеризує й те, що після його приходу до влади країну накрила хвиля рейдерських атак – почався чи не наймасштабніший переділ власності та сфер впливу за всю історію незалежності.

    При цьому, в більшості випадків рейдерство сходить з рук, бізнес і власність перерозподіляють на користь наближених до влади підприємців або ж на користь самої влади. А чому? Дивимося цитату інтерв'ю Петра Порошенка за 2011 рік: «Коли влада є співучасником рейдерського захоплення, то нічого від цього захоплення не захистить: ні комісія, ні будь-який закон».

    Втім, і про наповнення казни президент не забуває. Уже кілька років у БПП готують законодавчу базу для посилення контролю над доходами і витратами всіх громадян. Мовляв, всі зобов'язані платити податки, а держава буде уважно за цим стежити.

    А от шість років тому Порошенко, який готувався до чергового старту в велику політику так говорив про контроль над сплатою українцями податків: «Тільки коли влада переконає суспільство в тому, що вона не краде, що ані в держтендерах, ані в держзакупівлях нічого корупційного немає, що вона почала з себе, платить більше податків, а у її представників немає майна чи джерел доходу, походження яких вони не можуть пояснити, тільки тоді вона має моральне право звернутися до людей з тим, щоб і вони зробили свій обов'язковий внесок у розвиток суспільства».

    Реальність-2018 виглядає повною протилежністю: чотири роки президентства Петра Олексійовича ознаменувалися і корупцією в держтендерах, і ухиленням від сплати податків представниками влади, і їх нездатністю пояснити походження своїх доходів і майна. Попри те, ці ж представники впевнені, що мають моральне право вимагати у всіх українців бездоганної сплати податків. У питаннях грошей Порошенко – людина прискіплива.

    Тупик у розслідуванні вбивства Шеремета

    Коли Петро Порошенко в 2012 році прийняв пропозицію Віктора Януковича і став міністром економіки, журналіст російського «Коммерсанта» Павло Шеремет опублікував на «Українській правді» свій блог «Помилка Порошенка», в якому жорстко пройшовся по Петру Олексійовичу.

    Хитрий, слизький, підступний – так характеризував журналіст майбутнього президента України. Він вважав, що «не вистачає Петру Олексійовичу ні терпіння, ні сміливості, ні стратегічного бачення. Не вродить осинка апельсинку».

    Також Шеремет критикував Порошенка з його президентськими амбіціями за здатність йти на компроміс з будь-якими політичними силами заради досягнення особистих цілей: «Ну, хто візьметься довіряти такій підступній людині, яка намагається зіграти на кількох дошках, причому як білими, так і чорними фігурами?».

    Порошенко злопам'ятний, чутливий до негативних оцінок і, за свідченнями його ж оточення, абсолютно не сприймає критики на свою адресу. Як ви думаєте, чи може він бути зацікавлений у розслідуванні вбивства людини, яка характеризувала його в негативному ключі й говорила вкрай неприємні речі?

    Ось, для прикладу, ще одна характеристика Порошенка від Шеремета: «Для нього дуже важливий статус, становище в суспільстві, можливість впливати на глобальні процеси. І у нього є для цього певні задатки. Заважає лише містечковість чи не поборений провінційний комплекс. Тому він часто робить крок вперед, а потім – два кроки назад, здійснює дивні вчинки і занадто багато озирається на всі боки, боячись помилитися».

    І це про людину, оточення якої натякає, що українцями править мало не Черчілль нашого часу.

    Власне, за свідченням самого Шеремета він ще був стриманий у своїх оцінках: «Важливо, аби в еліті були розумні, сміливі та чисті люди, а не хитрі й слизькі. І якби я був українцем, висловився б набагато жорсткіше».

    Автомобіль, на якому їхав Павло Шеремет, підірвали в центрі Києва 20 липня 2016 року, замовників і виконавців не знайдено. Тепер подумайте, чому слідство у вбивстві журналіста зайшло в глухий кут, а розслідування, яке Порошенко назвав справою честі, фактично зупинилося?

    Війна

    Міф про Порошенка, як про потужного стратега, здатного прораховувати ситуацію на кілька кроків вперед, розвіюється всього однією фразою його інтерв'ю російському журналісту в 2013 році.

    На питання, чи можливий початок війни між Україною і Росією, Петро Олексійович пророчо прорік: «Війна між українським і російським народами неможлива. Інша справа – конфлікти між владою, які чинять божевільні дії та можуть спровокувати якесь протистояння невійськового характеру, вони можливі».

    Те, що «Черчілль нашого часу» прорахувався, стане ясно всього через два місяці після цього прогнозу – 20 лютого 2014 року почалася анексія Криму, а потім військові дії на сході України.

    Так, з урахуванням бізнесу Порошенка, який був у нього в Криму (Севастопольський морський завод) і активів, які у нього й досі залишаються в РФ, майбутній президент України не хотів і боявся війни. Хоча не міг не володіти інформацією про підготовку російського вторгнення.

    Ще в 2005 році високопоставлені співробітники української зовнішньої розвідки поклали на стіл президенту Ющенку докладний звіт про плани російських спецслужб щодо підготовки до анексії Криму. І секретар Ради з нацбезпеки і оборони Петро Порошенко просто не міг не ознайомитися з цим документом.

    Однак у той період він розповідав Венедиктову на «Ехо Москви»: «Ми найближчим часом будемо робити все від нас залежне, аби вас переконати, що в Україні нова українська влада є для Росії дружньою. Що ми на сьогодні не словом, а ділом хотіли б продемонструвати громадянам Росії, що у вас в Україні є друзі. І ці ваші друзі є влада».

    Також не міг Петро Олексійович не знати, що у 2011 році по Севастополю, де знаходився його завод, уже вільно роз'їжджають автомобілі з наклейками на задньому склі у вигляді контуру Криму в кольорах російського триколора і написом «Крим пора повернути».

    Але стратег не хотів нагнітати ситуацію і втрачати прибуток. Тож зрозумілим є небажання Порошенка починати енергетичну блокаду Криму (вона почалася тільки восени 2015 року з подачі активістів, що підірвали лінії електропередач) і переривати торгівлю з окупованими територіями (офіційно президент оголосив про неї в березні 2017-го після двох місяців блокади залізничних шляхів ветеранами АТО).

    Також Петро Олексійович, настирливо вимагаючи від США і ЄС санкцій стосовно Росії (перші санкції західних партнерів було введено в 2014 році), сам зволікав із введенням українських санкцій майже рік після початку російської агресії. Він розпорядився приєднатися до європейського й американського списку санкцій лише 25 січня 2015 року. З ким торгують, з тим не воюють. А якщо й воюють, то тихесенько-тихесенько.

    Страх

    Наприкінці грудня 2013 року нардеп Порошенко спілкувався із журналістом російської «Нової газети» з приводу подій в Україні. У розмові було порушено тему можливої змови олігархів проти Януковича, через що й почалося протистояння на вулицях Києва.

    Порошенко заперечував таку змову і пояснював ставлення бізнесменів першої величини до подій так: «Великий бізнес зацікавлений у прозорих правилах, коли він захищений від свавілля влади, силовиків, податкової, коли він може розраховувати на чесний суд і захист від рейдерства. Тому першочергова мотивація представників бізнесу, які виступають зараз із заявами, – це в жодному разі не змова. Це розуміння того, що диктатура, авторитарні режими насамперед небезпечні для них».

    Петро Олексійович прекрасно розуміє, що в тій системі, яку він збудував за час свого президентства, нікуди не поділися ані рейдерство, ані свавілля влади, силовиків та податкової, а бізнес так само, як і за часів Януковича, не може розраховувати на чесний суд.

    Порошенко прекрасно знає, чим закінчилося невдоволення великого бізнесу політикою сім'ї Януковича. І він здатен провести паралелі між 2013 і 2018 роками, аби по-справжньому нервувати: а чи не готують олігархи йому неприємний сюрприз?

    Тим більше, що у разі коли серед олігархів справді виникне ініціатива щодо його зміщення з посади, то вона ляже на підготовлений ґрунт наростаючого народного невдоволення.

    Ось як пропонував оцінювати ефективність влади і можливість діалогу з народом Порошенко зразка 2011 року: «Якщо ті, хто мав би від влади запитати, будуть навіть боятися вийти до людей, ризикуючи отримати негативне сприйняття, то це вам індикатор того, що влада йде не туди. І «Беркут» чи інші силові структури не здатні захистити. Ніколи не можна лякати силою: «Беркутом» чи штурмом. За таких обставин не народжується вихід країни з кризи».

    Станом на 2018 рік Порошенко дедалі рідше влаштовує вихід в народ, оскільки помітно побоюється «отримати негативне сприйняття». Останнім часом кожний масовий захід закінчується інцидентами, що зачіпають його самолюбство: то родичі Небесної сотні його освистують, то футбольні ультрас кричать «Чемодан. Вокзал. Мальдіви».

    А щодо «Беркута» і незастосування сили до людей, то вся країна спостерігала, як діяла влада 3 березня 2018 року, коли вперше після Революції Гідності силовики влаштували побоїще в наметовому містечку під парламентом, поставивши на коліна закривавлених ветеранів АТО. Страх – велика сила.

    Теги : Росія Майдан Порошенко Тимошенко Євромайдан беркут Ющенко олександр онищенко плівки Онищенка
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ


      Архів