Печерське правосуддя: судді, як обслуга влади

    21 Листопада, 2017 09:45
    Для суддів Печерського суду Києва зміна режиму Януковича на режим Порошенка нічого не поміняла. Вони залишилися слухняними виконавцями рішень, прийнятих в Адміністрації президента
    суддя Печерського суду Тетяна Остапчук
    суддя Печерського суду Тетяна Остапчук

    Якщо сьогодні суд визнав вас потерпілим від пограбування, то завтра цілком може вирішити, що в цьому пограбуванні винні ви самі. Просто до судді знайдуть правильний підхід.

    Українським суддям за всю їхню кар'єру нечасто випадає можливість розглядати позови відомих і дуже заможних людей та приймати рішення, що стосуються мільярдів гривень. І тільки одній з найодіозніших суддів Печерського суду Києва, Тетяні Остапчук, такі справи потрапляють із завидною регулярністю.

    Комп'ютерна система авторозподілення справ між суддями постійно підкидає їй особливо грошові справи на кшталт арешту грошей Олександра Януковича, позову Романа Насірова, арешту мільярдів олігарха Олега Бахматюка.

    І за дивним збігом обставин Тетяна Володимирівна незмінно приймає рішення на користь скандальних фігурантів судового розгляду. Однак лише в тих випадках, коли ціна питання – сотні мільйонів або кілька мільярдів гривень.

    Коли ж авторозподілення несподівано підкидає їй справи нічим не примітних громадян, суддя Остапчук не відрізняється милосердям. Наприклад, за інформацією Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України», вона увійшла в топ-3 суддів Печерського суду, що прийняли найбільше рішень проти чорнобильців, які подавали позови до держави.

    А експерти кампанії громадянського контролю «Чесно. Фільтруй суд», вивчивши трудові досягнення Остапчук, зробили всього дві позначки щодо її діяльності: приймала сумнівні з правової точки зору рішення, а також порушувала права і свободи.

    Попри це, Тетяна Володимирівна продовжує виносити судові рішення. Й ані дисциплінарні провадження, які щодо неї регулярно відкриває Вища кваліфікаційна комісія суддів України, ані постійні розгляди Вищої ради правосуддя з приводу прийнятих нею рішень, анітрохи її не бентежать. До речі, останню дисциплінарну справу щодо Остапчук ВРП відкрила не далі, як 24 липня цього року.

    А навіщо бентежитися, коли у тебе дві квартири, півгектара землі зі споруджуваним будинком більш ніж на 300 «квадратів», автомобіль майже за 800 тис. гривень і родичі в судовій системі та Нацполіції?

    Та ще й нова справа назріла. І не просто з приводу якихось копійок, які у держави намагаються відсудити чорнобильці, що вижили, а з приводу 2,7 млрд гривень.

    Саме таку суму у держави Україна намагається відсудити американський інвестор Ігор Бойко. Він втратив Житомирську кондитерську фабрику, яка йому належала, у результаті рейдерського захоплення, організованого вищими посадовими особами країни з відома та за підтримки президента Петра Порошенка.

    Не добившись справедливого розслідування за фактом захоплення його фабрики в Україні, Бойко зібрався відстоювати свої права у Міжнародному арбітражному суді в Гаазі. Люди з «Народного фронту» йому порадили – не варто, просто повір на слово, собі дорожче буде.

    Проте 1 листопада 2017 року Бойко все ж подав свій позов на відшкодування 100 млн доларів збитків. А наступного дня почалося його кримінальне переслідування: слідчий і прокурор одразу ж змінили статус незговірливого американця з «потерпілий» на «обвинувачений», провели обшуки в квартирі та офісі і постановили негайно його заарештувати.

    Апогеєм всього цього дійства стала безпрецедентна для України грошова застава у розмірі 407 млн гривень, яку запросила прокуратура в обмін на те, щоб не заарештовувати Бойка.

    Стиль роботи судді Остапчук: прихильність до заможних фігурантів судових розглядів і стійка відраза до відкритих судових засідань.

    За розгляд цієї справи в суді із задоволенням взялася Тетяна Остапчук. І вже вкотре її не збентежив явний конфлікт інтересів. Її син Сергій працює в Департаменті захисту економіки Національної поліції, а саме співробітники цього підрозділу проводили обшуки у Бойка і потім були присутні в суді, ніби натякаючи на залежність кар'єри сина від прийнятого судового рішення.

    А двоюрідний брат судді Павло Никончук працює в Житомирському апеляційному адміністративному суді, де також розглядалася справа про захоплення Житомирської кондитерської фабрики. Житомирська область – це вотчина організатора рейдерського захоплення фабрики – нардепа Сергія Пашинського, одного з перших осіб «Народного фронту».

    Незважаючи на це, суддя Остапчук навідріз відмовилася взяти самовідвід і самовіддано взялася розбиратися в цій справі, в ході якої було допущено стільки процесуальних помилок, що можна писати підручники для слідчих і прокурорів – як не слід робити.

    Але, як ви розумієте, цей малозначний факт також не збентежив Тетяну Володимирівну. Чому? Можливо, відповідь криється в її не такому вже далекому минулому.

    Суддівські будні

    Печерський суд Києва за всі роки незалежності України встиг заслужити славу кишенькового суду Адміністрації президента. Кожен керівник держави через своїх довірених осіб брав цей суд під свою особисту опіку. Натомість судді приймали потрібні АП рішення.

    Саме тут свого часу проходили замовні процеси над Юрієм Луценком і Юлією Тимошенко. Ось в такому суді і формувалися робочі навички Тетяни Остапчук.

    Почала вона свою трудову діяльність як секретар, коли її мати працювала там архіваріусом. З цим періодом пов'язана темна історія з підробкою документів, яку нібито здійснила Тетяна Володимирівна, через що нею дуже цікавилася Генпрокуратура.

    Як би там не було, до кінця 2002 року Остапчук отримує статус судді і починає формувати свій неповторний стиль роботи: прихильність до заможних фігурантів судових розглядів, пристрасть до справ, у яких фігурують значні суми, і водночас – стійка відраза до журналістів і відкритих судових засідань.

    Наприклад, за інформацією видання «Українська правда», в березні 2017 року Остапчук відмовилася пустити журналістів для висвітлення процесу над екс-главою Держуправління справами Ігорем Тарасюком щодо заволодіння Межигір'ям. Вона мотивувала це тим, що підозрюваний клопотав про проведення закритого процесу. Пізніше Тарасюк сказав, що жодних таких прохань не висловлював і подібного клопотання не було.

    Втім, не звертати уваги на вимоги кодексів судді не вперше. У 2011 році журналіст, консультант з юридичних питань Юрій Свірко у своїй публікації на «Українській правді» описав, як Остапчук розглядала його справу, будучи відповідачем за його позовом в іншому суді. «Де це бачено, щоб відповідачка за позовом в одному суді судила позивача в іншому? Тільки в Печерському!», – обурювався журналіст.

    Відповідно, нескладно зрозуміти, чому рішення Тетяни Володимирівни часом заводять у безвихідь не лише адвокатів, а й представників Генпрокуратури, Нацполіції та НАБУ.

    «За оперативними даними, за своє судове свавілля суддя Остапчук отримала грошову компенсацію 50 тисяч доларів».

    Наприклад, у 2016 році Остапчук відхилила позов щодо одного з київських прокурорів, який на той час вже був фігурантом чотирьох досудових розслідувань. Суддя вирішила, що якщо він не вніс до реєстру заяву про правопорушення свого підлеглого, то нічого страшного.

    Абсурдним називали й інше її рішення за позовом Романа Насірова, підозрюваного у розкраданні понад 2 млрд гривень. Остапчук зобов'язала Генпрокуратуру відкрити кримінальне провадження на детективів НАБУ. На думку судді, вони заарештували «завідомо невинного».

    Також вона стала героєм публікації міжнародного фонду Центр Суддівських Студій, коли відмовила Нацполіції в арешті 354 млн гривень і 127 млн доларів, що належать «Всеукраїнському Банку Розвитку» Олександра Януковича. Йшлося про кримінальне розслідування привласнення 50 млн гривень, але за рішенням Остапчук син екс-президента залишився зі своїми активами. Точно так само, як і фігурант іншої резонансної й дуже грошовитої справи.

    Зовсім випадково справа про арешт майна олігарха Олега Бахматюка, який заборгував Нацбанку 2 млрд гривень, потрапила на розгляд судді Остапчук. І вона вирішила, що арештовувати майно такої поважної людини не потрібно – Бахматюк розрахується. Рішення було настільки спірним, а обґрунтування судді настільки хиткими, що Апеляційний суд Києва його скасував.

    Втім, справа на 2 мільярди – це не найбільший у фінансовому відношенні розгляд з сумнівними результатами, в якому фігурує суддя Остапчук.

    У 2007 році вона закрила справу про конвертаційний центр, через який за два роки пройшло 4 млрд гривень – на ті часи це 800 млн доларів. Причому Тетяна Володимирівна не просто закрила справу, а й заборонила її розслідувати через відсутність складу злочину.

    Інтернет-видання «Тема», яке відслідковувало цей процес, стверджувало: «За оперативними даними, за своє судове свавілля вона отримала грошову компенсацію 50 тисяч доларів».

    Втім, слід віддати належне судді Остапчук – їй випадає розглядати не лише мільярдні справи. Ось, наприклад, цікавий випадок стався з нею цьогоріч: система автоматичного розподілу справ тричі доручила їй розглядати позови Марини Кутепової, близької подруги заможного українського спортсмена.

    Жінка судилася зі своїм колишнім чоловіком, і у всіх трьох випадках суддя Остапчук приймала рішення на її користь. При цьому в канцелярії суду так і не змогли відповісти, як міг статися такий чудовий збіг – тричі комп'ютер зводив Кутепову і Остапчук у судовому засіданні.

    Журналісти інформаційного агентства «Актуальна правда», що стежили за цим процесом, дійшли висновку: «Або Кутепова пребуває із суддею у дружніх відносинах, або корумпувала служительку Феміди».

    Звичайно, чесну людину може обмовити кожен. Але вивчаючи вкрай суперечливу декларацію про доходи судді Остапчук, до такої інформації починаєш ставитися уважніше.

    Секрет благополуччя

    Слід визнати, що в Україні є таке явище, коли людина купує дорогу річ на всі гроші, а потім ледь зводить кінці з кінцями до наступної зарплати.

    Але суддю Остапчук складно запідозрити в тому, що вона може приректи себе і свого сина на голодну смерть лише заради того, аби купити нову машину.

    І справа тут зовсім не в ціні автомобіля і не в розмірі зарплати. Справа в тому, що ця покупка з отриманою зарплатою ніяк не в'яжеться, якщо уважно вивчити декларацію Тетяни Володимирівни.

    При загальному доході 649 тис. 719 гривень суддя Остапчук не відмовилася від матеріальної допомоги в шість тисяч гривень.

    У 2014 році загальний дохід судді та членів її сім'ї склав 527 тис. гривень, плюс банківський рахунок 3700 гривень. На той час Остапчук пересувалася на автомобілі Suzuki Grand Vitara 2006 року випуску. Проте вже у 2015 році в її декларації з'являється новенький автомобіль Suzuki Grand Vitara 2015 року за 798,5 тис. гривень.

    Тепер давайте рахувати. Якби суддя увесь рік не їла, не пила, чи не одягалася і не платила за комунальні послуги, то все одно не змогла б назбирати на таку покупку, оскільки весь дохід її та членів сім'ї склав 655 тис. 767 гривень. Тобто на машину не вистачило б ще майже 143 тис. гривень.

    Що ж тут незрозумілого, скаже допитливий читач, – додала заощадження з минулого року. Але й тут не клеїться, оскільки в декларації за 2014 рік зазначено загальний дохід 572 тис. гривень. Віднімаємо 143 тисячі, яких не вистачає для покупки машини, і отримуємо залишок в 429 тисяч. Але від нього віднімаємо 400 тис. гривень – це вартість 20 тис. доларів, які з'явилися на рахунку судді у 2015 році.

    Виходить, суддя Остапчук спільно з членами сім'ї змогла прожити два роки на 29 тис. гривень, по 1208 гривень на місяць – не вистачить не те що на їжу, але й на комуналку і паливо для нового авто. А отже, у Тетяни Володимирівни є інші, не вказані у декларації джерела фінансування, про які можна лише здогадуватися.

    Втім, це можуть бути й домисли, оскільки, судячи з усього, живеться судді Остапчук ой, як нелегко. Адже, маючи загальний дохід 649 тис. 719 гривень, вона не відмовилася від матеріальної допомоги в шість тисяч гривень.

    Саме ця, що потребує всебічної підтримки суддя, зараз ламає голову, як всупереч усім процесуальним порушенням заарештувати постраждалого від рейдерів американського інвестора і не дати йому можливості брати участь у міжнародному процесі проти України.

    І робить це тільки тому, що в Мін'юсті, за сприяння якого було захоплено фабрику, просто не знають, як пояснити у Міжнародному арбітражному суді, на яких підставах фабрику американського бізнесмена захоплено поліцією за особистим наказом глави МВС Арсена Авакова.

    Суддівське свавілля

    Власник кондитерської фабрики, американський інвестор Ігор Бойко неодноразово заявляв у ЗМІ, що Нацполіція і ГПУ фальсифікують кримінальну справу проти нього, аби змусити добровільно підписати документи про передачу відібраної у нього фабрики людям Сергія Пашинського.

    Також Бойко вважає, що суд над ним є політичним і спрямований на знищення головного конкурента кондитерської корпорації «Рошен» Петра Порошенка. Адже до захоплення Житомирська кондитерська фабрика входила в топ-3 кондфабрик України, а тепер виробництво фактично зупинено і порожню нішу на ринку заповнила продукція президентської корпорації.

    Американського бізнесмена намагаються залякати й підштовхнути до втечі з країни, аби без проблем оформити права власності на захоплену Пашинським, Аваковим і Петренком Житомирську фабрику.

    При цьому найцинічнішим є те, що справу проти Бойка ведуть люди, яких раніше суд визнав такими, що порушили його права.

    У вересні суд зобов'язав Генпрокуратуру почати розслідування щодо злочинної бездіяльності, а також фальсифікації доказів слідчим Головного слідчого управління Нацполіції Дмитром Любезніковим і прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням Володимиром Казміренком. Це ті люди, які мали розслідувати захоплення кондитерської фабрики.

    Однак суд встановив, що замість цього вони складали завідомо неправдиві документи і вносили в офіційні документи завідомо неправдиві відомості, тобто фактично займалися службовою підробкою.

    Також у частині нерозслідування фактів захоплення Житомирської кондитерської фабрики, слідчий Дмитро Любезніков і прокурор Володимир Казміренко підозрюються у службовій недбалості.

    Минуло всього два місяці, і Любезніков очолив слідчу групу із 30 слідчих, які намагаються зараз заарештувати американського бізнесмена, причому з грубими порушеннями процесуальних прав громадянина США.

    Наприклад, під час судового засідання 8 листопада суддя Остапчук зобов'язала прокуратуру надати Бойку всі матеріали клопотання про взяття його під варту англійською мовою. А вже через три дні, 11 листопада, суддя геть забула про своє рішення, її слова дивним чином «випали» зі стенограми судового засідання, хоча є на відеозаписі журналістів. Склалося враження, що на думку судді хтось оперативно вплинув.

    Крім того, слідство не надало суду документів, які доводять, що кримінальне провадження проти Бойка відкрито законно, а представлені докази допустимі. Поки все вказує на пряму фальсифікацію кримінальної справи.

    Також показово, що державне обвинувачення за законом має підтримувати лише прокурор. Однак на всіх засіданнях присутні численні слідчі й оперативники Головного слідчого управління Нацполіції. Все це виглядає, як тиск на суддю.

    На сьогодні стосовно американського інвестора суддя Остапчук прийняла рішення у своєму дусі – суперечливе й таке, що важко пояснити. Ігор Бойко має внести заставу 4 млн 800 тис. гривень за можливість залишатися на свободі, а також носити електронний браслет.

    Водночас, суддя не винесла постанови про те, що Бойко з одягненим на нього електронним браслетом, не повинен залишати територію Києва чи України, тобто фактично у нього повна свобода пересування.

    Цей факт дає підстави вважати, що американця намагаються просто залякати й підштовхнути до виїзду з країни. Тоді оформлення прав власності на захоплену Пашинським, Аваковим і Петренком Житомирську фабрику піде більш гладко.

    Проте, Ігор Бойко, який вже два роки сам активно намагається домогтися від прокуратури об'єктивного розслідування його справи, не збирається їхати з України і має намір відстоювати свої права, як в українських, так і міжнародних судах.

    Теги : ГПУ генпрокуратура Порошенко Рошен Арсен Аваков суд сергій пашинський АП НАБУ національна поліція печерський суд рейдерське захоплення «ЖЛ» ігор бойко Дмитро Любезніков Володимир Казміренко суддя Тетяна Остапчук
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ


      Архів