Нинішня влада зацікавлена в зубожінні українців – Степан Хмара

    13 Жовтня, 2016 11:31
    Чому українці бідні, чому злочинці уникають кримінальної відповідальності, а при владі перебувають ті, хто руйнує країну, – Степан Хмара в інтерв’ю UA1

    У нього міцне чоловіче рукостискання, попри його 78 років, у які вмістилися й допити у КДБ, і строк у радянських таборах, і заслання за намагання зробити Україну справжньою незалежною державою.

    Не дивлячись на свій поважний вік, він веде сторінку у Facebook та ретельно стежить за всіма політичними подіями, не пропускаючи жодної трансляції засідань Верховної Ради та активно коментуючи все на багаточисельні журналістські запити.

    Він був дуже незручний радянській владі, і як не дивно, залишається таким же незручним сьогодні, жорстко критикуючи політику президента. Ця влада, як і та, яку він все життя намагався повалити, здається йому антинародною і антиукраїнською.

    Але сказати, що Герой України і політв’язень у минулому Степан Хмара – запроданець або відробляє чиєсь замовлення, ні у кого язик не повернеться – занадто авторитетна та безкомпромісна фігура.

    Хоча навіть не зважаючи на такий авторитет йому намагалися дати зрозуміти – критика повинна мати свої межі. Саме з цим він пов’язує свій виклик в СБУ навесні нібито з приводу його ймовірного знайомства з представниками Л/ДНР.

    Попри все, Степан Хмара має власний погляд на те, що зараз відбувається в країні, і своїми спостереженнями він поділився з UA1.

    Просто зараз, коли ми з Вами спілкуємося, під стінами МВС люди мітингують проти пропозиції Авакова щодо презумпції правоти поліцейського – спочатку підкоряйся, потім оскаржуй. Що Ви думаєте з приводу такого принципу?

    Я думаю, що Аваков взагалі не на місці. Давно його треба міняти, як і голову Нацполіції Деканоїдзе, яка абсолютно непрофесійна, і мені здається, з таким собі авантюристичним характером.

    Цей принцип – абсурд. Це відверта спроба будувати повністю поліцейську державу. І я думаю, що ця авантюра не пройде, тому що у депутатів вистачить здорового глузду, щоб не піти на таке.

    Стосовно нардепів – вони обіцяли якнайшвидше проголосувати за введення візового режиму з Росією. Як Ви вважаєте, наскільки це сувора і адекватна відповідь на російську агресію?

    Знаєте, Україна давно повинна була б визначитися. Досі у нас юридично внутрішній конфлікт – антитерористична операція. І тут у великому боргу Верховна Рада. Вона давно повинна прийняти закон про тимчасово окуповані території і чітко визначити Росію як агресора. І давно мали б бути розірвані дипломатичні відносини.

    А просто введення візового режиму – це неадекватна відповідь на дії агресора. Побачимо, на що депутати спроможні. Нам дуже заважає, що з боку України немає чіткого визначення, що у нас війна з Росією, тому наша дипломатія зв’язана по руках і ногах.

    Я вже не кажу про те, що так званий Мінський процес – це абсолютно путінський план, і з самого початку було зрозуміло, що він веде у безвихідь і штовхає Україну до капітуляції.

    Якщо подивитися, які кадри у нас виставляють і хто їх відстоює, то очевидно, що успіху у боротьбі з корупцією без волі, без бажання президента не буде.

    Ви неодноразово наголошували, що в країні два фронти – зовнішня агресія та низка внутрішніх проблем. З агресією свідомим та притомним українцям все зрозуміло. А от з внутрішніми проблемами все набагато складніше. Наприклад, ми програємо у боротьбі з корупцією. У чому причина? Чого не вистачає?

    А що таке корупція? Це відповідна кадрова політика – все починається з кадрів. І починається це з найвищих ешелонів влади, з президента держави. Кажуть, «не вистачає політичної волі». Не вистачає бажання, і це навмисно робиться.

    Якщо подивитися, які кадри у нас виставляють і хто їх відстоює, то очевидно, що успіху у боротьбі з корупцією без волі, без бажання президента не буде, я не бачу успіху в цьому напрямку.

    І тут можна навести цілий ряд прикладів. У нас банківська система практично зруйнована і не виконує своєї головної функції – кредитування. Знищено понад 80 банків. Від такої роботи Нацбанку, яким керує протеже президента пані Гонтарева, відбулося пограбування громадян на мільярди гривень.

    Але є ще й інший дуже небезпечний фронт – у нас майже не ведеться боротьба з п’ятою колоною. Доходить до абсурду – у нас йде війна, а наша Служба безпеки не скасовує угоду про співпрацю с ФСБ. Як це називається? І мене турбує, що немає жодного контролю над СБУ з боку парламенту. Робота СБУ незадовільна, і в певних випадках я бачу, що вона виконує замовлення ФСБ.

    Знаєте, коли я задав питання начальнику контррозвідки СБУ, чому досі не заарештований Медведчук, він каже – немає підстав, це ваше оціночне судження.

    Якщо людина не розуміє, хто такий Медведчук і що його «Український вибір» – це підривна організація, то як може така особа працювати начальником контррозвідки?

    От тому і розгулює у нас п’ята колонна. Тому СБУ не дає подання на частину депутатів для зняття недоторканості і притягнення до кримінальної відповідальності.

    Ми знаємо, як Вілкул організовував звезення бандитів на так званий Антимайдан. І такі потвори сидять у ВР, і не тільки він один. Той же Льовочкін, через якого йшла вся інформація в Адміністрацію президента, той же Бойко.

    У нас майже немає справжніх ідеологічних партій. Є такі собі клуби за інтересами або такі, що породжені олігархами і відстоюють їх інтереси у парламенті.

    Так, але в СБУ чомусь знайшлися питання не до них, а до Вас. Навесні цього року Вас несподівано викликали в СБУ з приводу можливого знайомства з сепаратистами. І сталося це саме після Ваших заяв з гострою критикою президента. У Вас є досвід спілкування з радянським КДБ. Можете порівняти методи роботи та кадрову політику цих двох служб?

    Якби наше СБУ працювало тепер на Україну, як в свій час проти України працювало КДБ, то я думаю, питань би не було. Справа в тому, що у нас на цих посадах ставлять людей, які не відповідають їм ні своїми людськими, ні професійними якостями, а насамперед за принципом особистої відданості.

    Я знаю, що у середній та нижній ланках є дуже багато офіцерів-патріотів. Але вони мають бути всі такі. А президент, уявіть собі, заявив, що СБУ у більшості – це патріоти України. Вибачте, а що там є меншість не патріотів України і вона має право там перебувати? Це абсурд! І це говорить глава держави. Це жах.

    Але ми пам’ятаємо, що цей глава держави прийшов до влади шляхом домовленостей із політичними представниками Майдану – Олегом Тягнибоком, Арсенієм Яценюком та Віталієм Кличком. Чи вважаєте ви, що на цих людях також лежить відповідальність за те, що зараз відбувається?

    Думаю, що там була домовленість з певними олігархічними проросійськими елементами, зокрема з Фірташем. А це ставленик «Газпрому», це ставленик Кремля.

    І взагалі, якщо говорити про те, що Порошенко в свій час був міністром в кабінеті Азарова, то я хочу поставити риторичне питання: а міг він працювати в Азарова без санкцій Кремля? Абсолютно ні. Тому що зрозуміло – Янукович та Азаров проводили проросійську політику в Україні і відповідно кадри теж підбирали, погоджуючи з Кремлем.

    І той ланцюг йде далі, бо сама поведінка Порошенка про це свідчить. Навіть Янукович не посмів публічно афішувати свої стосунки з Медведчуком, як путінським наглядачем в Україні. А Порошенко це робить відкрито і більш того – послав його до Мінська у так звану переговорну групу.

    І те, що Порошенко впирається і ніяк не хоче юридично визнати факт війни з Росією, також говорить про певні домовленості до виборів і після виборів. І це дуже небезпечно для України.

    Президент насамперед бізнесмен і переймається своїми бізнесовими інтересами за рахунок національних інтересів України.

    А чи бачите Ви сьогодні перспективну політичну силу, яка змогла б змінити ситуацію?

    Поки що в парламенті я не бачу такої сили. Там дійсно є гідні депутати. Але організованої сили ще немає. Якщо би вона була, то безперечно давно було б визначення, що Росія агресор, і відповідно була б інша політика на міжнародній арені.

    То, можливо, дострокові парламентські вибори могли б змінити ситуацію?

    Тут дуже серйозна проблема. З одного боку, залишати Верховну Раду такою малоефективною і невідповідальною небезпечно. Але навряд чи дострокові вибори суттєво щось змінять, тому що треба міняти виборчий закон, тому що ЦВК вже три роки нелегітимна і президент робить все, щоб вона залишилася, тому що нею легше маніпулювати.

    І ще: у нас майже немає справжніх ідеологічних партій. Є такі собі клуби за інтересами або такі, що породжені олігархами і відстоюють їх інтереси у парламенті.

    Ви були народним депутатом трьох скликань, знаєте, як працював парламент у важких 90-х і як працює зараз у не менш складний період. Можете порівняти, наскільки змінилися принципи та ефективність роботи нардепів?

    Найбільш відповідальним було перше скликання. Ми були у меншості і серед тої меншості була радикальна група, в яку я входив, десь 13 депутатів. Комуністи мали конституційну більшість, а всього було 124 депутати. Але все це були самовідданні люди – ми працювали день і ніч.

    Я вам наведу такий приклад: ми почали роботу першої сесії 15 травня 1990 року і без перерви працювали до 3 вересня. Без перерви. Працювали в постійному сесійному режимі, а після засідань працювали в комісіях Верховної Ради. Тоді були люди, що переймалися національною ідеєю.

    І комуністи?

    І навіть серед комуністів були патріотичні люди, які зрозуміли, що час настав. З такими людьми можна було працювати. Плюс підтримка громадян дозволяла нам, перебуваючи в меншості, приймати державницькі рішення.

    Революція відбувалася, але не завершилася, тому що не відбулося зміни системи влади.

    А стосовно нинішньої Ради?

    Я дивуюся безвідповідальності. Відвідування засідань, постійне порушення режиму – все це сумно спостерігати. Я вже не кажу, що робота в пленарному режимі – це практично два дні на тиждень. Приймаються неякісні законодавчі акти, до яких відразу потрібно вносити зміни, тому що документ абсолютно неякісний.

    До того ж є багато депутатів, у яких брак освіти, я вже не кажу про брак відповідальності. Дуже багато депутатів – це групи за інтересами, залежні від олігархів, які узурпували владу в країні. В тому числі й олігарх-президент, який весь час перебирає невластиві для нього повноваження.

    Це абсолютно нездорова ситуація і вона несе загрозу побудови не правової, а авторитарної держави, причому в гіршому варіанті, бо президент насамперед бізнесмен і переймається своїми бізнесовими інтересами за рахунок національних інтересів України.

    Саме тому він успішно здійснює свій бізнес в країні агресора, і це нечувана річ. І не тільки у Липецьку, а й в Севастополі, де працює його судноремонтний завод.

    Можливо саме тому Революція Гідності зараз виглядає як заколот одного олігархічного клану проти іншого. І заколот цей здійснено руками патріотів, яких просто надурили. І взагалі, чи вважаєте Ви, що революція відбулася?

    Революція відбувалася, але не завершилася, тому що не відбулося зміни системи влади. Суспільство зробило досить помітний крок в своєму розвитку, а так звана політична еліта стоїть на місці, законсервована. І тут суспільство повинно вживати подальших заходів, щоб все ж таки змінити це. Тобто тут потрібні нові люди. Не просто інші за прізвищами, а за способом мислення, відповідальності.

    Майдан привів до Верховної Ради частину нових людей. Там є здібні, порядні люди. Їх ще замало, у них брак практичного досвіду, але це все одно крок вперед.

    Але тут у нас великі проблеми з партійним будівництвом, це дуже непроста справа. Я думаю, що майбутнє за розвитком справжніх громадських організацій, а не грантоїдів. У нас надто багато тих, які відпрацьовують закордонні гранти.

    Тут мають бути наші організації, які відстоюють ті чи інші інтереси суспільства, і з таких здорових організацій викристалізовуватиметься людський матеріал для справді нових політичних партій.

    Масова злиденність, збідніння людей сповільнює ці процеси суспільного розвитку, в тому числі формування політичних структур і побудову потрібної Україні влади. А нинішня влада, таке створюється враження, зацікавлена, щоб люди були бідні, нещасні, напівголодні, бо ними легше маніпулювати.

    Це піднімає питання про доцільність зміни влади шляхом вуличних акцій. Адже перший Майдан привів до влади Віктора Ющенка і врешті решт скінчився пшиком. Другий Майдан, схоже, повторює ті ж самі помилки. То можливо, це хибний шлях?

    Це був вимушений шлях. Тому що народ бачив загрози державі, своїм інтересам, і приниження людської гідності, і несправедливість. Це виштовхнуло людей на вулицю, тому що конституційним, парламентським шляхом змінити ситуацію було неможливо.

    І це був крок вперед. Цей Майдан привів до Верховної Ради частину нових людей. Там є здібні, порядні люди. Їх ще замало, у них брак практичного досвіду, але це все одно крок вперед.

    Я думаю, що надалі таких людей має бути більше і вони мають бути більш організованими. І суспільство має більш відповідально ставитися до свого конституційного обов’язку на виборах.

    Українці повинні більше думати головою, а не емоціями. Ми маємо розуміти – якщо хтось щось дає, або дуже багато обіцяє, то він бреше. І за таку людину голосувати непотрібно. Але, на жаль, поки відбувається не так.

    Теги: Майдан СБУ Порошенко фсб закон Янукович гонтарева парламент ВР Ющенко Антимайдан Медведчук
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів