Ніхто не захищений: що допомагає суду ухвалити потрібне рішення

    22 Вересня, 2016 09:39
    Кругова порука, лазівки в електронній системі розподілу справ і лобіювання головами судів потрібного рішення не залишають надії на справедливий суд

    Історія цього судді стала прикладом грубого втручання в діяльність судів усіх інстанцій з боку вищестоящих представників судової системи. Саме він першим із суддів відверто заговорив про механізми, за допомогою яких тисячі його колег по всій країні примушуються до ухвалення потрібних рішень.

    «У справі про виселення вчительки з її власного житла, яке ініціювало одне з підприємств, потрібно прийняти рішення на користь цього підприємства. Тому що воно надасть нам приміщення для святкування Дня суду», – таку вказівку отримав суддя Апеляційного суду Черкаської області Сергій Бондаренко від голови цього суду.

    На відміну від своїх численних колег він вирішив не миритися з цією ситуацією і спробував захистити своє право на справедливе виголошення судового рішення. За що й поплатився – утиски, які почалися ще за старої влади, з подвоєною силою продовжуються вже за нової.

    Практику проштовхування потрібного рішення, що застосовувалася судовою системою з подачі колишньої влади, успішно використовують і зараз. А посилюється ситуація круговою порукою у суддівському середовищі та страхом служителів Феміди відверто розповідати про тиск на них.

    Больові точки

    Для того, аби суддя прийняв не справедливе, а потрібне рішення, абсолютно не обов'язково пропонувати йому хабар. Особливо з огляду на те, що в судовій системі працюють різні люди – є ті, хто заглядає прохачеві в руки, але є й такі, хто категорично не сприймає подібного виду фінансового стимулювання.

    Саме для таких роками формували дієві механізми впливу, які успішно діють і донині.

    «Все відбувається з подачі голів судів, – свідчить Бондаренко. – Зацікавлені у певному рішенні люди звертаються до голови суду. Він викликає суддю до свого кабінету або ж просто в коридорі чи на вулиці доводить до відома свої побажання. Хоча, по суті, це не побажання – це вказівки».

    За словами Бондаренко, його не раз викликали з приводу конкретних справ і з'ясовували, яке рішення він ухвалить ще до проведення засідання у цій справі.

    Якщо суддя відмовляється виконувати такі вказівки, від нього вимагають написати самовідвід, щоб доручити розгляд справи тому, хто прийме потрібне рішення.

    Суддівське середовище не підтримує суддів, які стали викривачами системи.

    Офіційно представники судової системи заперечують можливість впливу голови суду на суддів, мовляв, у нього немає таких повноважень. Але водночас скромно замовчують важливу роль іншого чиновника – керівника апарату суду.

    Саме від цієї людини залежить вся організаційна робота. А призначає керівника апарату, звільняє і преміює голова суду. І якщо цей голова кимось незадоволений, робота «порушника спокою» повністю дезорганізовується.

    «Мене призначали в дві різні колегії на розгляд справ на один і той же день, на один і той же час. І проходили вони в приміщеннях, що знаходяться в різних кінцях міста», – наводить приклад Бондаренко.

    Непокірних чекають й інші ускладнення, наприклад, переведення помічника судді на іншу посаду без затвердження нового помічника. Або відмова у виплаті заборгованості по відпустці та вказівки канцелярії не реєструвати від тих, хто «провинився», жодних документів.

    Бонусом йде потужний психологічний тиск як з боку голови суду, так і з боку колег, які не бажають опинитися на місці «ізгоя».

    Про таку позицію співробітників розповіла суддя одного з районних судів Полтави Лариса Гольник, яка вела судовий розгляд щодо зловживань з боку полтавського міського голови Олександра Мамая. Голова суду вимагав від неї рішення на користь обвинуваченого, але суддя відмовилася.

    «Голова суду обізвав мене сучарою, – згадує вона. – Я чекала вибачень, ініціювала збори суддів щодо неетичної поведінки, але судді мене не підтримали. У суддівському середовищі кругова порука».

    За словами Гольник, у ситуації, коли на суддю тиснуть, вимагаючи винесення завідомо неправосудного рішення, захисту ніхто не гарантує.

    «Я звернулася до Ради суддів України, але це призвело до ще більшого поглиблення конфлікту, – згадує вона. – Суддівське середовище не реагує на це і не підтримує суддів, які стали викривачами системи».

    Суд може ухвалити будь-яке рішення на користь зацікавлених осіб шляхом прямого тиску на суддів, втручання в електронну систему розподілу справ або ж за допомогою банального хабара.

    «Правильні» рішення забезпечуються й іншими методами. Наприклад, розгляд справ розподіляється між суддями автоматично, за допомогою комп'ютерної програми, щоб уникнути звинувачень в упередженості.

    Якщо співробітники суду відчувають за собою прикриття вищого начальства, відбувається фізичне втручання у сервери суду – справи розподіляють у ручному режимі, щоб вони потрапляли до потрібних суддів.

    Втім, відпрацьовано й тоншу схему. Позивач подає одну й ту ж заяву з невеликими змінами у формулюванні кілька разів – за кількістю суддів суду. Комп'ютерна програма не може розпізнати, що це одна й та ж заява, і ця справа одночасно опиняється на розгляді у всіх суддів.

    Але її починають розглядати лише після того, як позивач подасть оригінал квитанції про оплату судового збору. А квитанцію цю він подає лише одному потрібному судді, який і винесе «правильне» рішення.

    Прикладів завідомо неправомірних рішень, ухвалених суддями різних інстанцій, безліч. Один з недавніх випадків: суддя Вищого адмінсуду України Микола Сорока ухвалив розглянути касаційну скаргу учасника рейдерського захоплення Житомирської кондитерської фабрики «ЖЛ» на невигідне йому рішення суду, який відбувся понад три роки тому.

    При цьому згідно із законом касаційна скарга подається протягом 20 днів після набрання рішенням суду чинності. Однак Сорока ухвалив: «Касаційну скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження, однак зазначені заявником обставини, підтверджені доказами, свідчать про поважні причини пропуску цього терміну».

    Таким чином, сьогодні суд може ухвалити будь-яке рішення на користь зацікавлених осіб – шляхом прямого тиску на суддів, втручання в електронну систему розподілу справ або ж за допомогою банального хабара. А результат один: стрімке падіння довіри і надії на правосуддя з боку звичайних громадян.

    Діри в захисті

    Якщо хабар і втручання в систему розподілу справ – це банальний кримінал, який рано чи пізно може спливти, то з тиском на суддів стан справ значно гірший.

    Всьому суспільству дається сигнал – ніхто не захищений. Навіть люди в суддівській мантії, яким надано недоторканність.

    Ті, хто зіткнувся зі свавіллям системи, стверджують, що сьогодні немає дієвих механізмів для їх захисту. Найчастіше судді-викривачі пишуть заяви в прокуратуру, звертаються за допомогою до нардепів, до Ради суддів і Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Але результати мінімальні.

    «У нас накопичилося 10 тисяч дисциплінарних скарг, а працює у нас 14 людей, – пояснює причину повільної реакції на такі справи глава ВККС Сергій Козьяков. – І щомісяця надходить понад тисяча скарг. У європейських країнах, таких, як Польща і Франція, це 300-400 за рік. А у нас зараз на кожного члена комісії припадає в середньому 1300-1500 нерозглянутих заяв».

    Але справа не лише в самих суддях, яких намагаються морально розчавити і підпорядкувати. Всьому суспільству дається сигнал – ніхто не захищений. Навіть люди в суддівській мантії, яким надано недоторканність.

    «На нас дивляться, як на викривачів корупційних рішень. І якщо нас ніхто не може захистити, і ми не можемо відстояти свої права, домогтися покарання цих людей, то чи підуть громадяни виступати свідками по подібних злочинах?» – запитує Гольник.

    Про результати таких процесів у суддівському середовищі розповідає і адвокат «Автомайдану» Роман Маселко. Він стверджує, що покарання понад 330 суддів, які приймали неправомірні рішення проти активістів під час Майдану, гальмується саме через загальне мовчання суддів і кругову поруку.

    «Доказом тиску на суддів можуть бути свідчення самих суддів, – каже він. – І в цьому процесі я зіткнувся з величезною проблемою – ніхто не хоче говорити, хоча всі про все знають».

    Водночас Маселко наводить приклад судді Бондаренка, який першим зі своїх колег почав давати свідчення у цій справі. І дивлячись на нього, до цього розгляду почали підключатися й інші судді.

    «Але зараз він став не прикладом, а антиприкладом, – каже Маселко. – Тому що його досвід вже не стимулює, а навпаки – стримує. І нам тепер доводиться захищати таких суддів насамперед від інших суддів, тому що перша атака йде зсередини системи».

    Також, на думку адвоката, така ситуація породжує і живить корупцію в судовій системі.

    «Наприклад, суддя виконав певний ряд замовлень з боку Адміністрації президента, місцевої адміністрації, прокуратури. І якщо його зловлять на хабарі, він завжди може сказати – я ж увійшов у ваше становище, пішов вам назустріч, тепер увійдіть і ви в моє становище», – пояснює Маселко.

    Генпрокуратура неохоче підтримує ініціативу парламентського контролю за процесами, що відбуваються у суддівському корпусі.

    Серед нардепів, до яких найчастіше звертаються за допомогою судді, наразі немає спільної думки, яким чином вирішити цю проблему. Єдине, що вони пропонують, – посилити депутатський і громадський контроль, давати розголос резонансним випадкам, ставати на захист окремих суддів і стимулювати прокуратуру займатися розслідуванням таких справ.

    Глава парламентського комітету з протидії корупції Єгор Соболєв вважає, що це може бути досить ефективним механізмом.

    «В історії нашого комітету є успішний випадок захисту полковника Віктора Лук'янчука, який свідчив проти одного з керівників Генштабу, – наводить він приклад. – Ми попередили Генштаб – будемо спостерігати, щоб у нього не було проблем з кар'єрою. Проблеми були. Комітет втрутився, і полковник досі працює на благо Збройних Сил».

    Водночас Соболєв зазначає, що проти ініціатив контролювати процеси, які відбуваються у суддівському корпусі, та реакцію на них з боку ГПУ несподівано почала виступати сама Генпрокуратура.

    «Заступник генпрокурора Анатолій Матіос дуже детально поінформував наш комітет про те, що ми не маємо права нагляду за виконанням закону органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність і займаються досудовим розслідуванням, – каже Соболєв. – Це копія аналогічних листів, які свого часу надсилав Шокін. І якщо нинішнє керівництво ГПУ не хоче повторити його долю, воно має усвідомити, що парламентський контроль був і залишається важливим елементом громадського контролю». 

    Теги: корупція ГПУ хабар Генштаб адвокат анатолій матіос Вища кваліфікаційна комісія суддів Апеляційний суд судова система «ЖЛ» Козьяков судова реформа Рада суддів України суддя Сорока
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів