Культурна дипломатія. Як створити країну-бренд

    26 Травня, 2015 18:19
    Культура є найефективнішим засобом розвитку економіки. Чому важлива активна і ефективна культурна дипломатія. Як її здійснює ЄС, та які кроки в цьому напрямку робить Україна

    Україна здобула підписання Асоціації з Європейським Союзом і прагне інтегруватись з ним. Однією з ключових стратегій ЄС є культурна дипломатія. Насправді, культура як сектор економіки здатна змінити роль держави у світі. Культура – це не додана вартість до економіки, але її інтегральна сфера, що найбільш динамічно розвивається і найкращим чином може використовувати сучасні засоби комунікації. Розуміння того, що культура є знаряддям сприяння економічному зростанню, й досі не засвоєне українцями достатньою мірою.

    Яким чином здійснювати культурну політику держави? Способи збільшення ефекту культурної дипломатії – це координація та спеціальний персонал (наприклад, аташе з культури в представництвах ЄС), пошук фінансування і партнерів, у тому числі приватних, поєднання засобів культурних організацій та держав-членів, налагодження контактів через різноманітні проекти й обміни, взаємодія між митцями і менеджерами культури, журналістами та письменниками.

    З огляду на це виникає потреба у фахівцях з культурної дипломатії. У Польщі в Collegium Civitas – провідному недержавному вищому навчальному закладі Варшави відкрито спеціальність «культурна дипломатія» у формі післядипломних студій. Завданням є формування образу Польщі як сучасної європейської країни, батьківщини видатних митців та людей, відкритих до сприйняття інших культур. Це, по суті, нова сфера дипломатії під назвою creative diplomacy, діяльність якої охоплює культуру в широкому розумінні, а саме – промоцію через мистецтво, кіно, театр, спорт, моду й навіть кулінарну традицію та культуру вина. Так готуються працівники корпусу культурної дипломатії, а також менеджери національних брендів.

    Власне, поєднання отримання знань про країну зі знайомством з її кулінарними традиціями активно практикується досить давно, зокрема в Італії, Румунії та Грузії. А сьогодні цей напрямок пізнання країни є одним з найбільш популярних у світі. Італійці, мабуть, найкраще здійснюють промоцію своєї країни таким чином, наприклад, привертаючи увагу туристів до відвідування невеличких містечок у всіх регіонах країни шляхом організації традиційних свят патронів міста та фестивалів, присвячених типовим сільськогосподарським продуктам. У кожному їх щонайменше 20, а лише в одному регіоні Емілья-Романья нараховується 37 таких фестивалів. Відвідувачі можуть не лише скуштувати традиційні страви, але й ознайомитися з місцевими звичаями та ремеслами, побачити покази історичних костюмів, феєрверки, спортивні змагання, кінні забіги, а також придбати різні вироби на ярмарку. На офіційних сайтах регіонів детально описуються періоди свят, програма, особливості продуктів і традиційних страв та розміщується практична інформація, як доїхати і поселитись. У Франції також розвинутий регіональний туризм – майже кожне містечко має Дім туризму, де можна отримати інформацію про місцеві пам’ятки та історію.

    Румунія під час днів своєї культури за кордоном завжди влаштовує дегустацію вин і традиційних страв. Це мало такий успіх, що в Польщі вже навіть сформувалась певна мода на туризм у Румунію. Подібним шляхом здійснює промоцію своєї країни й Грузія. Різноманітні яскраві сайти детально описують культурне та кулінарне багатство цієї країни. У журналах можна знайти статті про вишукану грузинську кухню, традиції виноробства й гарну музику. А деякі грузинські хостели привертають клієнтів традиційними обідами та вином, що входять у вартість проживання. Також можна згадати стенд Чеського центру на цьогорічному Мистецькому арсеналі, на якому не лише представляли новинки чеської літератури та мистецтва, але й частували стравами національної кухні та пивом.

    Значним і часто недооціненим є внесок у промоцію України з боку заробітчан, які об’єднуються за кордоном у спілки, створюють центри культури та видають періодичні видання. Це справжня, хоч і аматорська мережа культурної дипломатії нашої країни.

    Заходи, присвячені Україні за кордоном, відбуваються здебільшого за підтримки місцевої влади, а не посольств України, представників яких зазвичай дуже складно залучити до організації заходів.

    У Мадриді, майже в центрі міста, відкрито великий Іспано-український центр. Центр займає велике дворівневе, обладнане технікою та меблями приміщення.  Є зали для вистав, курсів і зустрічей. Це приміщення виділив муніципалітет Мадрида, він же фінансує роботу центру.

    Принципом діяльності закладу є налагодження взаємного пізнання та комунікації між місцевим населенням й іммігрантами. Тут можна отримати правову допомогу, записатись на курси іспанської, української, російської та французької мов,  отримати допомогу щодо пошуку житла і роботи, а також взяти участь у різноманітних культурних заходах.

    Часто – й подеколи навіть більш ефективно – промоцією України займаються іноземці, які полюбили нашу культуру та мову. Наприклад, у Кракові при Ягеллонському університеті декілька років тому відкрили Школу українського права. Ініціаторами її створення були німець і поляк, які навіть змушені були переконувати скептично налаштованих українців у важливості й потребі вивчати недосконале право їхньої держави. Школа успішно співпрацює з Національним університетом ім. Франка у Житомирі та Києво-Могилянсько академії, а також заохочує польських студентів приїздити на конференції та семінари в Україну. 

    Цивілізація сьогодні – це один великий простір комунікації держав, економік і суспільств, у якому культура є важливим способом комунікації. А тому брак сильної та динамічної національної ідентифікації є приреченням країни, що нею нехтує, на цивілізаційну прірву. У сучасному світі не можна вести ефективну дипломатію чи економічну політику без міжнародного культурного обміну та культурної дипломатії. Понад те, культура є не тільки найдешевшим, але й найефективнішим засобом політично-економічного обміну.

    Проте не всі країни ЄС можна назвати серйозними гравцями на світовому ринку культури. Зокрема, різними є способи координування діяльності в сфері культури. У Німеччині та Голландії культурна політика – це справа кожного регіону чи органів самоврядування. Натомість, у Франції, Данії та Італії вона формується на загальнонаціональному рівні. Однак жодна модель не є взірцевою і залежить від специфіки та потреб країни. Спільним для країн ЄС є те, що держава виступає в ролі мецената культури, оскільки володіє ефективними і довготерміновими інструментами перетворення культури на систему ідентифікації та промоції в світі.

    Певні кроки в цьому напрямку Україною все ж робляться. Наприклад, Міністерство культури розмістило на своєму сайті інформацію про розробку проекту Концепції Українського інституту Тараса Шевченка із запрошенням надсилати пропозиції та зауваження. У проекті, зокрема, при формуванні мережі осередків за кордоном передбачено такі важливі моменти, як географічні пріоритети. Серед них – країни Центральної та Східної Європи, де існує значний інтерес до України та її культури (Польща, країни Балтії, Грузія, Білорусь, Чехія, Румунія), та великі країни, у яких проживають багаточисельні українські громади, що слугуватимуть природною соціокультурною базою для діяльності таких Інститутів (США, Канада, Італія, Іспанія, Португалія).

    Разом з тим, проект має чимало суттєвих недоліків. У ньому відсутнє саме поняття культурної дипломатії та чітка концепція ролі культури в розвитку економіки та конкретних способів промоції нашої країни. Видається більш доцільною активізація діяльності вже наявних інформаційних та культурних осередків при дипломатичних установах за кордоном. 

    Українці й досі залишаються маловідомими у світі, а тому Україна має активніше просувати власну культуру. Особливо зараз, коли для України важливою є перемога в широкомасштабній інформаційній війні, яку веде Росія.

    Теги: Євросоюз євроінтеграція Міністерство культури
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів