Кривавий рік війни за Україну

    21 Квiтня, 2015 10:37
    14 квітня 2014 року почалася Антитерористична Операція (АТО). Протягом 12 місяців вона перетворилася на велику війну
    Фото: Міністерство оборони України

    Важко не повірити в магію дат і чисел української історії. 14 квітня 1768 року на лівобережній Україні почалася Коліївщина, один з останніх спалахів української пасіонарності перед тривалою летаргією, яка закінчиться лише з початком першої світової війни. Перша світова війна, яка почалася в 1914 році, розбудила Україну, і відтоді Україна не спить, нагадуючи про себе революціями, контрреволюціями, партизанськими війнами та голодоморами. Рік тому Україна ще раз нагадала про себе всьому світу. Нагадала криваво і страшно.

    Було б абсолютно неправильним вважати саме 14 квітня 2014 року початком великої війни. Кров у Києві пролилася ще в січні, а донецькі вулиці обагрились кров’ю українських патріотів 13 березня 2014 року. Холодна громадянська війна не вщухала в нашій країні, починаючи з 24 серпня 1991 року.

    Можна згадати, як святкувалися в українській столиці і День УПА, і річниця жовтневого перевороту, і перше травня. Тоді закривалися центральні станції метро, спецназ перекривав вулиці, а черговий начальник столичного ГУВС марно закликав учасників маніфестацій не брати з собою холодну зброю і не порушувати громадський порядок.

    Те, що в країні немає єдності, та що значна частина наших співгромадян не ідентифікувала себе з Україною, а Україну – зі своєю батьківщиною, було секретом Полішинеля. Такою ж таємницею, відомою всім, було й те, що багато українців з різним ступенем відкритості говорили про відсутність у нинішньої української держави хоча б чогось українського, крім назви.

    Зараз здебільшого забуті відверто хамські випади в бульварних газетах проти Тараса Шевченка і Лесі Українки, вбивство композитора Ігоря Білозіра в кінці 90-х, відверто цинічне висміювання жертв Голодомору. Так само, як забуті й погрози спалити будинок-музей Михайла Булгакова в Києві. Все це тривалий час свідчило про те, що національної згоди в сучасній Україні так і не було досягнуто.

    До 2004 року, до першого Майдану, мудрий і досвідчений імперський бюрократ Кучма підтримував силою спецслужб якщо не імітацію національної згоди, то вже точно розумну рівновагу всередині країни. Навіть акція «Україна без Кучми» не змогла порушити цю рівновагу. Перший майдан був напрочуд милим і майже пухнастим – ті, хто вбиває один одного на Донбасі нині, тоді поїли один одного чаєм і пригощали цигарками в промерзлому до самого коріння Маріїнському парку.

    Правда, перший Майдан зробив надбанням громадськості той факт, що українська політико-економічна еліта розколота на дві групи – на прозахідну та проросійську. Кордон між цими групами в роки правління Віктора Ющенка був більш ніж умовним. Київські офіси USAID та Росспівробітництва не шкодували грошей, причому в офісі Росспівробітництва були переконані в тому, що у них грошей більше.

    2005-2010 роки стали періодом бродіння. У 2006-му Янукович, проти якого збирався перший Майдан, став прем'єром і з грацією слона в посудній лавці почав підминати країну. Демократичні сили спробували вийти на вулиці, але робили вони це якось мляво. Коли ж у 2007 році Ющенко розігнав Верховну Раду, в якій більшість належала проросійським регіоналам і комуністам, розкол в країні став більш очевидним. Дійшло до кривавих бійок і стрілянини з травматичної зброї, на Київ йшли танки, але все закінчилося миром. Янукович залишив посаду прем'єра, щоб у 2010-му стати президентом та помститися по-дорослому і за 2004-й, і за 2007-й роки.

    Він пробув на президентському посту близько трьох років, і цього вистачило для того, щоб бродіння завершилося. Потрібен був лише привід, аби здетонувати цю вибухонебезпечну суміш із взаємних образ різних регіонів.

    АТО почалося вже після того, як Україна втратила Крим та втримала Харків і Дніпропетровськ. Для більш-менш досвідченої людини в геополітиці та конспірології очевидними були елементи дивної шахової гри. Захоплена будівля СБУ в Луганську, захоплена донецька ОДА вперто не штурмувались і не зачищались, нарив набухав, в кров державного організму проникло занадто багато отрути. АТО де-факто почалося після розстрілу офіцерів СБУ під Слов'янськом.

    Про негативні наслідки війни написано багато. Однак цей рік війни мав для України і низку позитивних результатів.

    По-перше, в країні виникла політична нація, тобто те співтовариство, яке марно намагався виростити Леонід Кучма.

    По-друге, запрацював майже померлий військово-промисловий комплекс, а українська армія з потішного війська перетворилася (хоч і страшною ціною) на повноцінну боєздатну армію.

    По-третє, для деяких громадян України війна стала відкриттям України. Стрічки кольорів національного прапора на сумках, автомобілях та одязі, вишиванки і вперше вивчений напам'ять текст державного гімну стали правилом гарного тону.

    По-четверте, вже зараз можна говорити про своєрідне оздоровлення громадської парадигми. Архетип Воїна подолав архетип Торговця. Досить багато людей змінили затишні офіси на кабіни вертольотів і танків. Українці стали воїнами, здатними зі зброєю в руках захистити свою країну.

    По-п'яте, Україна перестала бути для іноземців просто країною на географічних картах. Україна поступово стає трендом, добре впізнаваним у світі.

    Втім, для тих, хто втратив своїх близьких на цій війні, згадані позитивні сторони будуть вкрай слабкою втіхою.

    Теги: АТО Євромайдан нація
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів