Коаліція з розрахунку

    15 Квiтня, 2015 14:59
    Судоми коаліції, що стають помітними неозброєному оку пересічного виборця, ставлять дочасно не лише питання про подальшу долю нинішнього парламентського скликання, а й примушують замислитися над перспективами вітчизняного парламентаризму в цілому
    Фото: uapress.info

    Вже більше року Україна живе в якості парламентсько-президентської республіки. Більшість політичних гравців публічно присягнули своїй відданості нинішній моделі державного управління. Проте якість роботи законодавчого органу не відповідає його статусу, про що свідчить інтенсивність і результативність роботи парламентаріїв. Вони продовжують жити в неспішному режимі мирного часу, тоді як вся країна поступово звикає до протистояння з Росією. Існування парламентської коаліції в заявленому форматі конституційної більшості якісно проблему не вирішує, і створює підґрунтя для сумнівів щодо спроможності нинішнього парламентського скликання ухвалити будь-які, крім косметичних, зміни до Основного Закону.

    У цьому контексті проведення місцевих виборів, на своєчасності яких восени 2015-го наголосив Петро Порошенко, виглядає водночас клапаном для викиду зайвої «пари» з казана політичних проблем і прагненням знайти хоча б нові обличчя на рівні районів, міст та областей. Курс на децентралізацію, гучно проголошений з високих трибун, вимагатиме якісно нової політики та її виконавців, що вестимуть дискусію з виборцями не лише у соціальних мережах, але й під час зустрічей та масових заходів.

    Необхідне зауваження. Соціологи, які говорять про достатньо високу готовність українських громадян до протестів, забувають про важливий чинник: мільйони мешканців українських міст пуповинням родинних зв’язків пов’язані з сільською місцевістю, де живуть їхні родичі. Ця обставина допомогла українцям адаптуватися до нових економічних умов на початку 90-х. Висока ймовірність, що допоможе й зараз, в умовах суттєвого погіршення якості життя. Але політики воліють не згадувати про цей запас міцності, який дає змогу проводити реформи, – політикам простіше реформи імітувати.

    Місцеві вибори-2015 можуть стати серйозним випробуванням для нинішнього парламентського скликання, адже представлені у парламенті політичні сили матимуть відчутний гандикап перед іншими, позапарламентськими партіями. Але й увага до парламентських представництв вища. Зараз на стадії інтриги перспектива політичного роману нашвидкуруч зліпленої «БПП», що воліє повернутися до дівочого прізвища «Солідарність», з партією «УДАР». Віталій Кличко має відчувати, що його рейтингові позиції могли б бути набагато кращими, і шукати шляхи посилення. «Народний фронт», схоже, має намір знову виїхати на патріотичній риториці, що на місцевому рівні виглядає не надто ефективним кроком. Партії влади будуть об’єднані прагненням не допустити реваншу «Опозиційного блоку». «Самопоміч» традиційно маневруватиме між розумними та красивими, дотуляючись по черзі до кожного угруповання. «Батьківщина» випустить у місцеві поля Юлію Тимошенко, а Радикальна партія – Олега Ляшка – свої головні активи та рупори популізму водночас.

    Місцеві вибори, правила проведення яких лишаються незмінними з 2010 року, стануть рубіконом для восьмого парламентського скликання. Найімовірніше, інерція виборів буде спрямована після місцевих рад на законодавчий орган. Але про це – трохи згодом. Поки давайте зважимо, що довіра до Верховної Ради суттєво зменшується, і це не відповідає її ролі в системі державного управління. Тим більше – на тлі викликів, які сьогодні стоять перед Україною. Дуже своєчасно розпочала свою роботу Конституційна комісія, що дозволяє спрогнозувати м’який перерозподіл повноважень на користь глави держави. За великим рахунком, законодавці послідовно демонструють неспроможність брати на себе адекватну відповідальність за стан справ в державі, тому ці зміни виключно засвідчать зміну статус кво.

    Дуже цікаво буде побачити, хто є кінцевим бенефіциаром вакханалії з’ясування стосунків між учасниками коаліції з трансляцією всього, що відбувається, на широкий загал. Технології політичного реваншу далеко не такі прості, як видається на перший погляд, і сьогодні помітно, що йде робота над розхитуванням уряду Яценюка та самого прем’єра. Причина очевидна – Україна отримала транш кредиту МВФ, тому відтепер демонструвати турботу про співгромадян можна в більш комфортних умовах. В кулуарах говорять, що Юлія Тимошенко та Сергій Льовочкін аж ніяк не проти стати на чолі виконавчої влади. Юлія Володимирівна – за звичкою рятувати країну у непрості моменти, Сергій Володимирович – аби вийти з тіні та перетворити політикум на чергову «широку коаліцію».

    Коаліція «Європейська Україна», функціонування якої починалося з натяками на прояви нових підходів в українській політиці, сьогодні існує з одної простої причини: ніхто з її учасників не хоче отримати амплуа розкольника, яке принесе негативний електоральний тренд. Тому коаліційні страждання триватимуть і надалі, викликаючи сміх в експертному середовищі та подив у західних партнерів України, що ніяк не можуть второпати, чому у конституційної більшості такий низький ККД і для чого різні представники коаліції раз по раз блокують парламентську трибуну.

    Перед парламентаріями, що полюбляють присягатися у відданості українцям, сьогодні стоять два питання процедурно-інструментального значення. Перше – ухвалити правила проведення місцевих виборів, які дозволять адекватно відобразити волю місцевої громади та створити соціальні ліфти для місцевих політиків. Друге – прийняти новий закон про вибори народних депутатів, який дозволить не лише механічно оновити депутатський корпус, а й забезпечити нову і таку довгоочікувану якість його роботи.

    Теги: коаліція передвиборча кампанія вибори
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів