Гра в розкол. Для чого насправді розпався «Опоблок»

    12 Грудня, 2018 12:08
    Розкол «Опоблоку» розкрив факт співпраці влади з тими, кого вона називає «кремлівською колоною». І цей зв'язок істотно вплине на склад нового парламенту

    «Ця п'ята кремлівська колона довго закликала «русскій мір» прийти в Україну. І ось коли він, нарешті, прийшов на їхні заклики і захопив території в Криму і на Донбасі, вони втратили значну частину електорату. І тепер йде запекла боротьба за ті уламки біло-блакитного електорату, який залишився», – так озвучив позицію влади з приводу розпаду «Опозиційного блоку» нардеп від БПП Іван Вінник.

    Самі ж «опозиціонери» пояснили поділ своєї парламентської фракції на «Опозиційну платформу – За життя» на чолі з Сергієм Льовочкіним і Юрієм Бойком та власне «Опозиційний блок» під керівництвом Олександра Вілкула і Бориса Колеснікова співпрацею опонентів з владою.

    Льовочкіна і Бойка, протеже Дмитра Фірташа, виключили з фракції з великим скандалом і формулюванням «За співпрацю з владою і за зраду інтересів виборців».

    При цьому новообраний глава «Опоблоку» Вадим Новинський, який представляє інтереси Ріната Ахметова, дорікнув «розкольникам» на ахметовському телеканалі «Україна»: «Ми більше ніколи не підемо на жодні компроміси з владою, не братимемо участі в жодних «договорняках» з президентом чи урядом».

    Льовочкін у боргу не залишився, заявивши: «Я вважаю, що за фактом стався розкол на тих, хто орієнтується на кандидата в президенти Бойка і кандидата в президенти Порошенка».

    А його соратник Юрій Бойко тепер вже офіційно озвучив те, що давно обговорювалось в кулуарах парламенту: «Сьогодні «Опозиційний блок» повністю підконтрольний президенту Петру Порошенку».

    На цьому коментарі сторін скандалу закінчилися, і вони взяли паузу. Почувши розпитування UA1 про роботу на владу, новий керівник «Опоблоку» Вадим Новинський відмовчується і ховається за дверима сесійної зали парламенту.

    «Я це не коментую, для цього є керівництво партії», – кидає на ходу його соратник Михайло Добкін, також уникаючи наших питань.

    І тільки їхній екс-колега по «Партії регіонів» Сергій Тарута коротко висловлює свою думку про розкол: «Вони б'ються за крісло. Це характерно для України – два козаки і три гетьмани».

    У бесіді з UA1, не підтримуючи жодну зі сторін розколу, він констатує – обидва уламки фракції співпрацювали з Адміністрацією президента.

    «Опоблок» підтанцьовував Банковій, голосував так, як їй було потрібно, – каже Тарута. – А зараз просто згадали старі образи і як аргумент звинуватили один одного у співпраці з владою».

    З такою оцінкою згоден політолог, директор аналітичного центру «Політика» Микола Давидюк.

    «Усі вони співпрацюють з владою, це правда, – підтверджує він UA1. – «Опоблок» – це олігархічна структура, яка в принципі зав'язана на співпрацю з владою навіть у момент знаходження в опозиції. Така суть і цієї партії, і її попередника – «Партії регіонів». Це такий провладно-олігархічний консенсус».

    На тому, що «Опоблок» допомагав владі в парламенті своїми голосами, незалежно від внутрішнього поділу на фірташівське і ахметівське крило, акцентує увагу й політолог Олег Саакян.

    «Я впевнений, що навіть після розколу вони не припинять спілкуватися з владою, яка б вона не була і які б прізвища в ній не з'явилися, – говорить експерт. – Тому що є бізнес-інтереси, тісно пов'язані з держсектором».

    При цьому розпад «Опоблоку», який відкрив факти взаємовигідного співробітництва опозиціонерів з Адміністрацією президента, так і залишився б малопомітною внутрішньопартійною «розборкою». Але аналітики стверджують – це серйозно вплине на розклад сил у новому складі Верховної Ради в 2019 році.

    Групи за інтересами

    Зараз сваритися з Банковою і йти в реальну опозицію не вигідно ані ахметовським Новинському-Вілкулу, ані фірташівським Льовочкіну-Бойку. Адже за час президентства Порошенка обидва олігархи успішно примножили свої капітали, в обмін справно забезпечуючи голоси в парламенті, яких не вистачало для ухвалення потрібних владі законів.

    Ось лише кілька цифр, які це підтверджують. До 2014-го року рейтингове агентство Bloomberg оцінювало статки Ахметова в 12 млрд доларів, тоді він входив до списку 500 найбагатших людей планети.

    Всього через рік після Майдану і зміни влади його капітал становив 4,05 млрд доларів і продовжував зменшуватися в середньому на 100 млн доларів в день.

    Але навесні 2016-го уряд винайшов формулу Роттердам+, яка дуже швидко дала свої результати. Станом на вересень 2018 року Ахметов зайняв 276 місце в рейтингу найбагатших людей світу зі статком 5,93 млрд доларів.

    Й ані «націоналізація» бойовиками його власності на окупованих територіях, ані зниження видобутку вугілля його компанією ДТЕК майже на 13% не позначилися на зростанні його доходів.

    Понад те, ДПЕК одержала 713,6 млн гривень дотації з держбюджету за поставки електроенергії на окупований Донбас – бойовики за неї не заплатили, тому з Ахметовим розрахувалися грошима українських платників податків.

    За підсумками чотирьох років президентства Петра Порошенка, Ахметов контролює 30% ВВП і 50% валютного ринку. Принаймні, саме про такі пропорції говорив Ігор Коломойський у своєму недавньому інтерв'ю проекту Kishkina. Зрозуміло, ахметівське крило «Опоблоку» не зацікавлене рубати прибуткову гілку, на якій комфортно вмостилося.

    Дмитро Фірташ також не зацікавлений у конфлікті з чинним президентом, оскільки встиг за час його правління істотно покращити свої фінансові справи за рахунок схем на газовому ринку і штучно створеної монополії на ринку добрив. Та й члени президентської фракції в потрібний момент завжди за нього заступаються.

    Якщо в 2016 році український Forbes оцінював його статки в 251 млн доларів, то вже в 2018-му, за версією журналу «Фокус», Фірташ накопичив активів на 640 млн доларів.

    При цьому до його компанії Group DF не пред'являють претензій з приводу роботи перереєстрованих за російським законодавством підприємств у анексованому Криму та сплати податків до бюджету РФ.

    Своєю чергою, Адміністрації президента вигідно мати під рукою «Опоблок», використовуючи його як пугало, і протиставляти нехай і не ідеального Петра Порошенка суворій загрозі реваншу соратників Януковича та наступу проросійських сил.

    У цьому ключі неважливо, єдиний це «Опоблок» чи роздроблений на кілька частин – у будь-якому разі кожна з них грає відведену їй роль. Питання лише в тому, хто саме стверджує остаточний варіант сценарію.

    Фактор Медведчука

    Щойно стало зрозуміло, що Віктор Медведчук виходить з тіні й повертається у велику політику, аналітики всіх без винятку виборчих штабів почали моделювати можливі наслідки впливу «фактора Медведчука» на президентські та парламентські вибори, а також прогнозувати ймовірний розклад сил на виборах до місцевих рад.

    При цьому багато хто одразу скептично поставився до інформації, яка розганялася окремими політекспертами, щодо намірів Медведчука зробити з Юрія Бойка зручного для Порошенка конкурента у другому турі президентських виборів у стилі протиставлення – з одного боку президент-патріот, з іншого – проросійський кандидат, готовий здати інтереси України Путіну.

    Такий сценарій не брав до уваги практично стовідсоткове потрапляння у другий тур Юлії Тимошенко, а також сумнівні перспективи вивести на хоч скільки-небудь значні позиції, умовно кажучи, «ставленика Москви».

    Це підтверджує і Саакян: «У проросійських сил зараз немає шансів провести свого президента. Тому основну ставку вони роблять на парламентські вибори».

    Особливо ця інформація тривожить кандидатів другого ешелону, які декларують боротьбу за крісло президента, але насправді готуються виключно до парламентських виборів.

    Вони розуміють: адмінресурс Банкової, помножений на можливості Медведчука, істотно скорочує їхні шанси провести в Раду своїх людей. А тісна співпраця кума Путіна з командою Порошенка мало в кого викликає сумніви.

    Об'єктивності заради слід відзначити – те, що Медведчук їздить на Банкову і в резиденцію Порошенка, як на роботу, нічого не доводить. У цій ситуації завжди можна послатися на обговорення звільнення українських полонених з російських в'язниць. Увагу слід звернути на зовсім інші «маячки».

    «Зрозумійте, неспростовні докази, що зараз Медведчук працює в інтересах Порошенка, можуть надати тільки самі Медведчук і Порошенко, – пояснює у приватній бесіді з UA1 співробітник виборчого штабу одного з кандидатів у президенти. – Ми робимо такий висновок, аналізуючи факти і непрямі докази. Однак і цього достатньо, аби стверджувати – співпраця є. А за прямою домовленістю чи у форматі ситуативного союзу – це вже інше питання».

    Наш співрозмовник стверджує, що «першим дзвіночком» для партійних аналітиків стала зачистка ринку зрідженого газу на користь пов'язаних з Медведчуком структур. Це повністю повторило створення тепличних умов на енергетичному ринку для Ахметова та на ринку добрив для Фірташа.

    Після цього Юрій Бойко, який, за чутками, щонайменше рік працює у тісній зв'язці з Медведчуком, почав регулярно з'являтися в численних сюжетах пропрезидентського телеканалу «Прямий».

    Одночасно з цим він постійно в центрі уваги телеканалу «112», який різко змінив інформаційну політику в сторону лояльності до президента, а також телеканалу «NewsOne». Обидві медіа-структури пов'язують з Медведчуком.

    І нарешті, тепер уже офіційна зв'язка Льовочкін-Медведчук у проекті «Опозиційна платформа – За життя» наводить аналітиків на висновок про тісну співпрацю Банкової з кумом Путіна.

    Справа в тому, що саме Льовочкін у березні 2014-го був посередником та однію зі сторін переговорів у Відні між претендентом на крісло президента України Петром Порошенком і Дмитром Фірташем. Цей факт офіційно сплив під час судових засідань у справі про екстрадицію Фірташа з Австрії до США.

    Результатом зустрічі олігархів за посередництва Льовочкіна, яку вже охрестили «віденською змовою», стала перемога Порошенка на президентських виборах.

    Напередодні виборів президента-2019 на сцені все ті ж персонажі: Петро Порошенко з одного боку та Сергій Льовочкін і Дмитро Фірташ, «посилений» Віктором Медведчуком, з іншого. І сторони ці, як підозрюють у виборчих штабах, попередньо вже про щось домовилися.

    Принаймні, у Порошенка є можливість й надалі розігрувати карту загрози проросійських сил, щоб на цьому тлі виглядати хоч скільки-небудь значимим кандидатом. А ті, в свою чергу, використовують лояльність команди президента до своєї діяльності, планомірно йдучи до поставленої мети – контролю оновленого у 2019 році парламенту.

    Сильна сторона розколу

    У теорії про «змову Медведчука» є лише одне слабке місце: Ахметов має давню неприязнь до кума Путіна, що й призвело зрештою до розвалу «Опоблоку» на дві частини.

    Тепер обидва осколки парламентської фракції заявляють, що готові стати основою об'єднання істинно опозиційних сил, а не рядженої під опозицію масовки.

    Водночас, це неминуче веде до дроблення електорату – потенційні виборці «Опоблоку», м'яко кажучи, здивовані, як і 61 тисяча членів партії. Адже на початку завдання стояло в максимальному об'єднанні.

    Але це слабке місце лише на перший погляд. Парадокс ситуації в тому, що дроблення зі, здавалося б, дедалі меншими шансами потрапити в парламент, якраз ці шанси й підвищує. Ось як цю технологію пояснює Саакян.

    «Електорат дробиться між «Опоблоком», «Волею народу», «Відродженням», «Нашим краєм», медведчуківським «За життя», мураєвським «Наші» та іншими структурами. Це дозволяє охопити максимально широкий спектр виборців – від прихильників суто російської риторики до симпатиків м'якої опозиції, – говорить експерт. – Зрозуміло, у цьому випадку два плюс два не дасть чотири, але дасть три. А це вже не початкові два».

    Власне, такий сценарій екс-регіонали вже відіграли на парламентських виборах у 2014-му. Тоді «Партія регіонів» розпалася на «Опоблок», «Відродження», «Волю народу» й здобула 19% місць у парламенті. Ніхто й припустити не міг, що після подій на Майдані екс-регіонали отримають в постреволюційному парламенті 81 крісло, проте технологія спрацювала.

    Найімовірніше, спрацює вона й зараз. Принаймні, у виборчих штабах вже аналізують один із найбільш ймовірних сценаріїв парламентських виборів: розрізнені групи «Опоблоку» і споріднених структур широким фронтом заходять в парламент, а вже там об'єднуються під керівництвом Медведчука. І конфігурація політсил у новому парламенті може бути далеко не на користь проукраїнських демократів.

    При цьому складнощі об'єднавчого процесу під контролем Медведчука у новому парламенті, на думку експертів, пом’якшать два фактори – бізнес-інтереси та зовнішній вплив.

    «У потрібний момент, коли вони відчують загрозу демонтажу олігархічної системи, вони об'єднаються дуже швидко, – переконаний Давидюк. – Типовий приклад 2014 рік – роздробленість, хаос, нерозуміння. Побачивши, що все може змінитися і в парламент зайдуть тільки постмайданні партії, вони мобілізувалися і взяли непоганий відсоток. Точно так само буде й тепер. Якщо вони побачать, що в наступному парламенті у них не буде доступу до дотацій чи відстрочок по платежах, вони об'єднаються дуже швидко».

    Важливим політолог вважає і зовнішній вплив на об'єднавчі процеси, а саме наполегливі рекомендації з Москви.

    «Пряма вказівка Кремля, не публічна, звичайно, на них вплине. Це не «фактор Медведчука» – Медведчук не дає команди, він лише їх провідник. Це фактор Путіна», – впевнений Давидюк.

    Зараз, незважаючи на всю бойову риторику, мости між опонентами в «Опоблоці» остаточно не спалені, про що свідчить інформаційна політика партії.

    Коли з фракції виключили Вадима Рабіновича, партійна прес-служба «Опоблоку» регулярно публікувала й поширювала інформацію про те, який він зрадник і просто погана людина.

    Зараз, після виключення Льовочкіна і Бойка, ситуація кардинально протилежна: партійний сайт регулярно публікує заяви «вигнанців» і навіть передрукував блог Льовочкіна, де той таврує ганьбою «донецьких» поки ще однопартійців.

    Єдиний, хто дозволяє собі різкі зауваження на адресу «розкольників», – Борис Колесніков, який на дух не виносить Юрія Бойка. Але робить це, як правило, у приватному порядку на своїй сторінці в Facebook.

    Тобто сьогодні жодна зі сторін розколу не робить радикальних кроків, які могли б перешкодити майбутньому об'єднанню. А отже, тривожні прогнози з приводу складу майбутнього парламенту не такі вже й безпідставні.

    Теги : Путін США Порошенко Рінат Ахметов Фірташ Адміністрація Президента Льовочкін Юрій Бойко БПП сергій тарута Опозиційний блок Партія регіонів вадим новинський Медведчук Відродження Іван Вінник борис колесников NewsOne Опозиційна платформа – За життя
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося


    Архів