Ігор Ейдман: Вбивством Нємцова Путін хотів показати, що починається нова «холодна війна»

    5 Травня, 2015 11:08
    Російський соціолог Ігор Ейдман, двоюрідний брат убитого російського опозиціонера Бориса Нємцова, відомий тим, що, як і останній, не боїться жорстко критикувати режим Путіна

    Ейдман, незважаючи на те, що вже тривалий час проживає у Німеччині, намагається бути в курсі усіх політичних подій, що відбуваються в Росії, і завжди встигає давати їм оцінку у своїх гострих матеріалах і коментарях. У ексклюзивному інтерв’ю для UA1 він згадав останню переписку із загиблим двоюрідним братом, поділився підозрами про те, кому було вигідно вбивати Нємцова і за що, а також розказав свою версію того, чому Путін вирішив затіяти війну. 

    – Ігоре, як відомо, Борис Нємцов був Вашим двоюрідним братом, розкажіть, будь ласка, які у Вас із ним були стосунки?

    – В основному, ми з ним близько спілкувалися у молодості, коли він ще тільки починав займатися політикою. Незважаючи на те, що я був на 9 років молодшим, я був дуже політично заангажованим. Пам’ятаю, коли мені було років 19, а йому десь під 30, він вже був кандидатом наук, я намагався весь час його залучити до політики. То були якраз часи «перебудови». А вже потім, пізніше, він почав балотуватися на виборах.

    – Коли ви останній раз щось про нього чули особисто, тримали з ним контакт?

    – Останній раз я, до речі, спілкувався з ним у Фейсбуці, якраз незадовго до його смерті… Ми з ним згадували антиолігархічну кампанію, це було в Росії у 97-98 роках, він тоді нею займався з моєї подачі, коли був першим віце-прем’єром. В Росії все те ж, що і в Україні, навіть ще гірше тоді було, та й зараз все так і залишилося, тільки персоналії олігархів помінялися, та й то не всі. Тоді Борис Березовський дуже заважав, бо він провадив таку політику, яка не давала Нємцову виконувати свою роботу віце-прем’єра. Цю всю антиолігархічну кампанію Єльцин обіцяв підтримати, а потім з ним провела «виховну роботу» його дочка Тетяна, з подачі того ж Березовського, і в результаті він від цього усього відмовився. Тобто різні у нас були епізоди в житті, де ми перетиналися.

    – Нємцов завжди без страху критикував Путіна, і навіть за дві години до смерті назвав його в ефірі радіостанції «Эхо Москвы» «патологічним брехуном». Як ви думаєте, саме за цю здатність бачити Путіна «наскрізь» Нємцова і вбили?

    – Я вважаю, що причиною його смерті безумовно стало те, що Борис дуже діставав Путіна, у першу чергу вербально. Нємцов настільки сильно не любив Путіна і його систему, що просто не міг мовчати. А Путіну, звісно ж, було дуже неприємно й соромно перед іншими політиками, що він, Путін, дозволяє такій людині, як Нємцов, існувати у російській політиці. Проблемою було ще й те, що Нємцов не хотів іммігрувати, хоча йому неодноразово й натякали на це. Тому Путін, не сам, звісно ж, а швидше з допомогою того ж Кадирова, вирішив його прибрати. Я ніколи не повірю, що Кадиров сам додумався б це зробити – навіщо йому взагалі Нємцов? У Кадирова абсолютно інші проблеми, він завжди розправлявся тільки зі своїми особистими ворогами. Варто лише згадати, з ким він зводив рахунки, приміром, та ж Анна Політковська, яка в свій час дуже активно займалася Чечнею… А Нємцов був йому абсолютно не потрібний. Звісно ж, ще одним аргументом стало те, що Нємцов останнім часом збирав інформацію стосовно присутності російських військ в Україні. Він готував серйозну доповідь по цій темі і, безумовно, Путіну не хотілось, аби таку інформацію було оприлюднено.

    – А що зараз із матеріалами цієї доповіді?

    – Наскільки мені відомо, опозиціонер Ілля Яшин пообіцяв найближчим часом оприлюднити ці напрацювання Нємцова, доповнивши їх. Однак я впевнений, що у того ж Яшина буде менше можливостей дістати потрібну інформацію, бо у Нємцова було дуже багато зв’язків серед еліти. Він знав усіх за часів правління Єльцина особисто: з кимось працював у думі, з кимось спілкувався, коли був губернатором, тому, звичайно, інформації у нього було набагато більше.

    Але Путін не міг не розуміти, який резонанс викличе це вбивство, перш за все, у російському суспільстві, для чого йому було це потрібно?

    – Безумовно, цим кроком Путін хотів також продемонструвати, що починається нова «холодна війна» і країна перетворюється на воєнний табір, де ніхто немає права виступати проти наказів командування, тому треба було такий показовий «виступ» зробити, прибравши Нємцова.

    – Як Ви поставилися до того факту, що після вбивства Нємцова, його мати отримала співчуття від Путіна, де на листівці зазначалось її дівоче прізвище Ейдман. Ви вважаєте, це була випадковість чи Путін хотів цим щось підкреслити?

    – Я думаю, що це було не випадковістю. Такі лицемірні співчуття із боку влади робляться для того, щоб зруйнувати репутацію Нємцова перед населенням. У російському суспільстві прояви антисемітизму є досить сильними, тому – я по собі знаю – одне лиш прізвище Ейдман у Росії вже є компроматом. Я багато разів зустрічав у мережі коментарі під моїми матеріалами, у яких йшлося про щось, на кшталт: «так, все в принципі правильно написано, але ж автор Ейдман…». Тому й Путін тут, безумовно, захотів «зіграти» на настроях цієї антисемітської аудиторії. Я дотримуюсь такої думки, бо мати Бориса по паспорту Нємцева, навіть не Нємцова, тому, я впевнений, що це не він собі сам вирішив: «а давай, я Ейдман напишу», він, думаю, навіть прізвища такого не знав, йому хтось мав про це сказати. Хтось із його помічників, попередньо з’ясувавши, повідомив йому цю інформацію, мовляв: «Ось Володимире Володимировичу, погляньте, вона Нємцева, але її дівоче прізвище Ейдман, як напишемо?», – «Давайте, Ейдман напишемо», – сказав Путін, подумавши, що ось ще одна нагода з’явилася, аби зіпсувати репутацію Бориса і дискредитувати його.

    – Чи відповідає дійсності той факт, що в Росії Путіна підтримує більшість?

    – Я, як соціолог, вважаю, що ні. Усі ці опитування, як і загалом соціологія у Росії, є здебільшого профанацією. Для того, аби соціологи могли адекватно досліджувати громадську думку, потрібно, щоб люди не боялися її виражати, а в авторитарному суспільстві, яким є російське, це неможливо. Населення в Росії здебільшого дуже аполітичне, і за великим рахунком, людям абсолютно байдуже, чи там Путін при владі, чи Распутін (сміється). Вони зайняті своїми буденними речами і думають тільки про те, як вижити в умовах економічної кризи, або як дати освіту дітям, а глобальні політичні питання їх не цікавлять взагалі. Тому, коли до них приходить інтерв’юер, вони починають відповідати так, щоб їх думка була схожою з думкою міфічної «переважної більшості».

    – Чим, на Вашу думку, спровокована така абсолютно свавільна і антидемократична поведінка Путіна? Як загроза війни взагалі могла виникнути у географічному центрі Європи в XXI сторіччі?

    – У мене є одне припущення на цю тему, і воно мені здається найбільш правдоподібним. Путін і його покоління керівників – це перше післявоєнне покоління при владі. Якщо говорити про колишніх керманичів, то, приміром, Єльцин і Горбачов ще застали війну дітьми, Горбачов навіть в окупацію потрапив, тому для них війна, як така, була справді особистою, сімейною драмою, а для Путіна, і його покоління керівників, війна – це лише фанфари перемоги. День перемоги – це божевільне «перемогобісся» 9-го травня, я так його називаю. Навіть академік Георгій Арбатов писав, що Брежнєв «сам понюхав порох», тому й війни він не хотів і боявся, бо його ставлення до неї було особистим, а ці «сучасні правителі», вони особисто «нелякані», тому для них війна – це веселощі й паради. Ось чому вони ще більш небезпечні – від них можна чекати чого завгодно.

    – Які такі важелі «натиснув» Путін, що йому вдалося настільки активізувати значну частину цього аполітичного, як Ви кажете, російського народу?

    – Путін тут скористався улюбленим методом диктаторів, щоб зміцнити свій рейтинг. Для цього йому була потрібна так звана «маленька війна з територіальним загарбанням» – і він захопив Крим, зігравши на багаторічних стереотипах суспільної свідомості, це я як соціолог вже можу сказати. Ці імперські та «ура-патріотичні» моменти ніколи не були чужими росіянам, але, приміром, при Єльцині вони ніяк не втілювалися у політиці влади, а тут Путін якраз «зіграв» на цьому і різко підняв свій рейтинг. Тепер залишається тільки чекати того моменту, коли негативні наслідки від цього будуть все більше й більше позначатися на повсякденному житті людей, коли люди зрозуміють, що їм доведеться дуже дорого розплачуватися за всю цю «псевдо-патріотичну вакханалію».

    – Але що сталося з тими людьми, котрі раніше виражали свою незгоду з владою, а зараз підтримують путінську політику, хоча б у частині приєднання того ж Криму?

    – В Росії є певна політизована аудиторія, яка зараз, на жаль, частково відійшла від опозиції та поринула у цей «патріотичний дурман», який розвіється, щойно почнуться реальні проблеми: зовнішньополітичні, економічні, і вони їх відчують ще більшою мірою, ніж зараз. Це буде так само, як, приміром, радянські люди відчули проблеми в середині 80-х, причиною яких було вторгнення в Афганістан.

    – На Вашу думку, українська «революція гідності» вдалася?

    – В Україні, я вважаю, ця революція не була завершеною повною мірою саме через російську агресію, бо революція має на меті не тільки масові акції та повалення владного режиму, але й створення нових більш демократичних інституцій. Цього в Україні поки не відбулося, бо дуже складно демократизувати країну, котра, фактично, знаходиться у стані війни. Війна, звісно ж, розвиває завжди будь-яку державу не в демократичну сторону, а в авторитарну. Я думаю, що «друге дихання» української революції відкриється, коли війну буде закінчено і українці зможуть повернутися до мирного життя.

    Теги: Путін Росія російська опозиція Борис Нємцов інтерв'ю
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів