Французький зв'язковий. Мале фермерство в Україні у кращих традиціях ЄС

    29 Липня, 2015 12:59
    Київський художник, який навчився робити французькі сири, розповів UA1, чим зараз вигідно заробляти в Україні та як пережити нинішню кризу
    Тарас Ложенко
    Фото: dooobraferma.com.ua
    Тарас Ложенко

    Ще кілька років тому 38-річний киянин Тарас Ложенко – художник з отриманою в Академії мистецтв освітою і графік-дизайнер, який успішно працює в рекламному бізнесі, й подумати не міг, що захопиться фермерством.

    І практично відразу стане постачальником молока на один із французьких заводів в Україні. А козині сири з його ферми, вироблені за французькими та голандськими рецептами, «на ура» розійдуться по великих торгових мережах і маленьких магазинчиках.

    Його хобі стало успішним сімейним бізнесом, а просунуті погляди на управління дозволяють йому дистанційно керувати виробництвом.

    На фермі та в сироварні встановлено 15 відеокамер, за допомогою яких за всіма процесами Тарас спостерігає в режимі онлайн, поки зайнятий у Києві рекламою.

    Але раз на тиждень обов'язково приїжджає на ферму, щоб проконтролювати процес на місці. І головне, робить це з великим задоволенням.

    За його словами, виробництво сирів – це не просто приємна робота, але й справжня творчість, схожа на створення художніх образів.

    «У творчих людей є своя додаткова вартість – вони можуть робити те, що не можуть зробити інші, – вважає Тарас. – Але в сирах приблизно та ж ситуація: я готовий зробити смачний сир, який не можуть зробити інші».

    Маленька Франція

    Для Ложенка все почалося 4 роки тому з невеликої сімейної дачі під Богуславом, де його батько розводив корів і бичків. Зараз художник-фермер вже не пам'ятає точно – чи то він напросився до батька в компаньйони, чи то батько підтримав його бажання спробувати себе в сільському господарстві.

    В Україні практично немає фахівців у фермерському сироварінні – спеціалісти великих заводів «заточені» на завдання, як з поганого молока зробити хоч якийсь сир.

    Результатом співпраці стала невелика ферма на 300 кіз і сироварня «Доообра ферма», де сири готують за французькою технологією і рецептами.

    «Ми бачили великий потенціал у «козиному» напрямку, якість молока була така, що його охоче брали французи на одному з українських заводів, – згадує Тарас. – Маючи таке молоко, ми вирішили робити сири самі».

    Попри давні традиції сироваріння в західній і центральній Україні, новоспеченому сировару виявилося непросто знайти справжніх знавців цієї справи.

    «Ми зіткнулися з тим, що в Україні практично немає фахівців у фермерському сироварінні. Є спеціалісти великих заводів, інститути, професори, але всі вони «заточені» на завдання, як з поганого молока зробити хоч якийсь сир», – пояснює Тарас. У результаті він поїхав за досвідом на батьківщину французьких сирів.

    Фермери у Франції виявилися відкритими людьми і охоче ділилися сімейними секретами виробництва сиру. Об'їздивши 11 ферм, Тарас зупинився на одній, яка найбільше йому сподобалася.

    «Власник сироварні Марк готує сири сам і складає рецепти для п'яти ферм в його селищі, – розповідає Тарас. – Він без проблем розповів про свої секрети виробництва, пояснюючи це тим, що такий само сир, як у нього, не вийде – все залежить від регіону проживання кіз, що вони їдять і яке дають молоко. Будете робити в Україні? Будь ласка!».

    Тарас говорить, що Марк досі охоче консультує його по телефону, якщо виникають якісь питання. Зв'язок підтримують постійно, в результаті чого під Богуславом з'явилася свого роду маленька Франція.

    Основні проблеми пов'язані з оформленням документації на продукцію – в Україні досі користуються старими радянськими стандартами, розрахованими на великі підприємства.

    Хоча український фермер у своїй роботі орієнтується на смакові переваги українців, і насамперед, своєї сім'ї.

    «Копіювати європейські сири не наше завдання. Наприклад, наші не такі солоні, як у Європі. Я підбирав такий смак, який би подобався українцям, – пояснює Ложенко. – Моєму молодшому синові 2 роки і він з шести місяців їсть нашу козину бринзу в необмежених кількостях, вона йому дуже подобається».

    Справи державні

    За словами Тараса, відносини з державою поки складаються нормально – вона не допомагає, але й не душить.

    «Працювати не заважають, в районі ми єдині виробники молочних продуктів. Раніше був маслозавод, який зараз не працює, тому ми для всіх контролюючих органів щось захоплююче. З одного боку це добре, з іншого – всі на нас уважно дивляться», – сміється Тарас.

    Мале фермерство – не що інше, як майбутня стабільність країни.

    Поки основні проблеми були пов'язані з оформленням документації на продукцію. Приміром, в Україні досі користуються старими радянськими стандартами, розрахованими на великі підприємства.

    «Щоб отримати лабораторний аналіз на сметану, потрібно здати її 2 літри, а ми виробили всього 10, – дивується Тарас. – Для аналізу стільки не треба, в лабораторії самі це визнають, їм достатньо 2-3 пробірки».

    Після довгих дебатів фермеру все ж вдалося переконати лаборантів брати не 2 літри, як належить за стандартом, а згідно з партією – кілька пробірок.

    Схожа ситуація і з сертифікацією – зараз кожна ферма отримує її окремо, сплачуючи за це чималі гроші. Ложенко планує змінити стан речей.

    «Наше завдання – об'єднати фермерів, щоб робити документи не для кожної ферми, а для всіх – в складчину. Я витратив гроші, і розумію, що якщо ще якась ферма розроблятиме документацію на сири, вони знову повинні будуть платити. Ми готові ділитися і компенсувати свої витрати, тому думаємо про фермерське об'єднання. Поки на це не вистачає часу, але рано чи пізно до цього дійде».

    Окрема історія – це підбір нормального колективу для ферми серед місцевих жителів. Після довгих проб і помилок Тарасу це все ж вдалося.

    «Колектив збирали довго, – визнає він. – Кадрове питання в селі стоїть дуже гостро, і хороших працівників підібрати непросто. Але тепер доглядають за тваринами, пасуть, прибирають, збирають корми тільки місцеві».

    Крім усього іншого, українським фермерам ще належить зіткнутися з проблемами, про які вони раніше й не замислювалися.

    «Коли ми їздили в Чехію, нам розповідали, як Євросоюз знищив усе чеське сільське господарство, – розповідає Ложенко. – Країна прийняла норму ЄС про те, що на одну корову має припадати певна кількість землі. Були бунти, на дорогу виводили тварин, але нічого не допомогло, ферми закривалися, і свого молочного господарства там практично не залишилося».

    Попри це, він упевнений, що, незважаючи на можливі труднощі України в Європі, потрібно рухатися в ЄС. І наводить приклад Польщі, яка зуміла відстояти свої інтереси.

    «Поляки просто сказали: ми краще заплатимо штраф, але цю норму не приймемо. У результаті вони зберегли всю молочну промисловість», – говорить він.

    Фермер по-українськи

    Ложенко переконаний, що мале фермерство – не що інше, як майбутня стабільність країни. Він каже, що зараз багато хто цим цікавиться, але не у всіх є можливість почати.

    Більшість нинішніх фермерів – це люди, у яких є основна робота, не пов'язана з сільським господарством.

    «Ми бачимо, що є люди, які хочуть працювати, у яких є ідеї. Але у них немає можливостей, якщо тільки інвестор до них не прийде, – вважає він. – Наприклад, в Європі ферма на 300 кіз і сироварня коштують 300 тис. євро. Їх можна купити в кредит на 20 років під 2-3% річних. У нас такої можливості немає, бізнес виробництва не такий вже й надприбутковий».

    Саме тому, за словами Ложенка, більшість нинішніх фермерів – це люди, у яких є основна робота, не пов'язана з сільським господарством.

    «Сьогоднішні фермери – це люди, у яких фермерство – другий бізнес. Вони не бояться інвестувати в нього, помилитися й піти, – ділиться своїми спостереженнями Ложенко. – Це не той випадок, коли взяли кредит, заклали квартиру, все своє майно і вклали в ферму».

    Тому ж, хто зважиться обзавестися фермою, Ложенко радить це робити просто зараз, поки на ціни впливає криза.

    За його словами, за порівняно невеликі гроші можна купити гарне старе фермерське господарство й повністю його переобладнати.

    «В Україні такий період, що потрібно вижити. Зараз починати щось, я б може і не радив, але якщо є можливість почати, потрібно це робити. Тоді через 3 роки можна мати міцну ферму і зайняти на ринку своє місце», – упевнений Тарас, але додає, що на маленьку ферму потрібно мати мінімум тисяч сто в доларовому еквіваленті.

    Бонуси фермерства

    Ложенку подобається змінювати сферу діяльності й поки він не може зробити вибір на користь однієї з них.

    «Мені подобається займатися рекламою. І як художнику, мені не хотілося б замкнутися тільки на сирах, я буду сумувати за своєю роботою», – говорить він.

    З цієї ситуації він витягує свої вигоди: один його бізнес органічно доповнює інший, допомагаючи досягати успіху відразу на двох роботах.

    «Розуміння виробництва дуже допомагає у спілкуванні з замовниками реклами. Зазвичай художник дотримується позиції – я створив шедевр, а ніхто нічого не розуміє, – сміється Тарас. – Я зараз вже дивлюся очима власників – які у них ризики, що важливо, а що ні, що потрібно вимагати і що можна навіть не запитувати».

    А дизайнерський досвід сприяє просуванню його молочного бізнесу.

    «Будучи дизайнером, я зумів зробити гарний сайт dooobraferma.com.ua, що допомагає в продажах», – наводить він приклад.

    У найближчих планах художника-фермера – відточувати майстерність і асортимент молочних продуктів. Нещодавно Тарас повернувся з Греції, північ цієї країни багатий козиними фермами. А в майбутньому планує поїздку до Голландії – одна з торгових мереж постійно замовляє голландський сир.

    «Звичайно, перш ніж займатися таким бізнесом, потрібно гарненько подумати, – радить він. – Але це робота, яка приносить задоволення. Це кайф!».

    Теги: Євросоюз Франція сільгосппродукція європейський досвід фермерство молочна промисловість
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів