Долю України вирішуватимуть без Порошенка

    5 Вересня, 2016 09:07
    На зустрічі G20 питання України розглядатиметься без участі українського президента.

    Канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що під час саміту G20 в Китаї вона матиме зустріч з президентом РФ Володимиром Путіним. Зустрінеться з російським президентом і лідер Франції Франсуа Олланд. На обох зустрічах темою обговорення буде питання України.

    Якщо раніше і Німеччина, і Франція наполягали на рогляді українського питання виключно за участю президента України Петра Порошенка, то цього разу досить легко погодились на обговорення лише з Путіним. Таким чином, доля України буде вирішуватись фактично без самої України. Цього формату президент Росії вимагав вже давно і нарешті отримав таку можливість.

    Звісно, Україна не входить до клубу Великої 20-ки. Проте на обговорення важливого для України питання її президента могли б запросити. Могли б, але не зробили цього. Ні певною мірою поступливий ЄС, ні США, які займають жорстку позицію стосовно РФ, не відмовили Путіну.

    І справа тут зовсім не в наполегливості самого Путіна чи поступливості Франції та Німеччини. Справа у реальному стані речей в Україні та прагматизмі лідерів західного світу. Вони більше не бачать партнера в українській владі, не бачать того, з ким можна домовитись і бути гарантовано впевненим у дотриманні домовленостей. Україна непомітно втрачає свою правосуб’єктність на світовій політичній арені.

    У Заходу є чітке розуміння, що без реформ і подолання корупції Україна ніколи не позбавиться впливу Росії.

    На жаль, це чергова поразка української дипломатії. Українська влада мала безліч чітких сигналів від західних партнерів, щодо хибності своїх дій. Неотримання безвізового режиму з ЄС у заявлені строки. Голландський референдум щодо асоціації ЄС з Україною. Рішення сейму Польщі стосовно подій на Волині. Фактичний вихід Росії з Мінського переговорного процесу та вимоги щодо його перегляду без фактичних наслідків для РФ.

    Усе це дає привід стверджувати, що у Заходу все менше підстав вважати українську владу своїм партнером. У США та Євросоюзу все менше бажання щось обговорювати з українськими лідерами. Скільки б наближені до адміністрації президента політтехнологи не вигадували красивих історій про залежність зовнішньої політики США від України, ці історії не читають ані в Вашингтоні, ані в Берліні, ані в Брюсселі. Вони є продуктом суто для внутрішнього вжитку.

    Але є реальний геополітичний простір. У ньому кожен хоче мати надійного партнера, того хто виконує обіцяне. Тривалий час США та ЄС робили президенту Порошенку натяки на необхідність «пришвидшити реформи». Мова дипломатії не дає змоги сказати прямо: ви нічого не робите, не проводите реформи, не боретесь з корупцією, у вас в країні процвітає рейдерство.

    Західні лідери не можуть втручатися у кожну внутрішню українську проблему, як то, наприклад, запуск е-декларування чи обрання антикорупційного прокурора. Вони хочуть бачити реальні системні зміни. Для цього виділяються гроші та пропонується методологія. Водночас, вони реально оцінюють ситуацію – за два роки справжні реформи навіть не розпочались. Для такого розуміння у закордонних партнерів достатньо інформації від власних спецслужб та українських громадських організацій, які ними фінансуються.

    У Заходу є чітке розуміння, що без реформ і подолання корупції Україна ніколи не позбавиться впливу Росії. Саме корупційні зв’язки є тими ниточками, за які російські спецслужби будуть смикати українських політиків, чиновників та олігархів.

    Якщо українська влада не може почати реальну боротьбу з корупцією, то для Заходу втрачається сенс про щось з нею розмовляти. І тоді прийнятними стають розмови з Путіним без представників України.

    Таким чином, схоже, що США готові програти битву, аби виграти війну. Не дочекавшись від України надійного партнерства, вони намагатимуться перехитрити Путіна. Фактично давши згоду на повернення України в зону впливу Росії, спрямують ресурси на розвал режиму Путіна зсередини.

    Саме це й відбувалось до 2013 року. Захід не посягав на монопольний геополітичний вплив Росії на Україну, але водночас активно підтримував і фінансував опозиційний рух у самій РФ. До цієї стратегії можуть повернутися й зараз. Тим більше, що країни Євросоюзу зазнають значних економічних збитків від санкцій, а це викликає невдоволення виборців.

    Наразі з Україною припинили радитись з важливих питань. Але якщо всередині країни нічого не зміниться, ми ризикуємо втратити можливість отримувати допомогу. І тоді залишимось сам на сам з Путіним та його армією. За мовчазної згоди Заходу Україна може повторити долю Чехословаччини 1939 року.

    Теги: Меркель Путін Росія реформи США корупція Порошенко німеччина Євросоюз Франція Олланд саміт G20 рейдерство
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів