Бурштинова криза. Чим волинські ями схожі на донбаські копанки

    23 Березня, 2016 09:14
    Стихійні протести нелегальних старателів виглядають благодатним матеріалом для перетворення їх на масові політичні мітинги. Чи може з'явитися «партія бурштину»?

    Губернатор Рівненської області Віталій Чугунніков звернувся до глави міністерства внутрішніх справ Арсена Авакова з проханням ввести підрозділи Нацгвардії в регіон – щоб зупинити незаконний видобуток бурштину.

    З огляду на те, що це повідомлення першою оприлюднила прес-служба БПП, чиїм висуванцем є Віталій Чугунніков, а бурштинову мафію дуже часто і небезпідставно пов'язують з тіньовим бізнесом керівництва МВС – все це виглядає як легкий тролінг президентом Авакова.

    Проте в цій історії є одна неприємна паралель, яку в Україні не люблять проводити: бурштин дуже схожий на вугілля.

    Головна проблема українського бурштину полягає в тому, що його правильний промисловий видобуток нерентабельний, попри високу вартість на ринку. І це робить становище на Волині чимось схожим на передвоєнний Донбас.

    У Донецькій та Луганській областях нелегальний видобуток вугілля вівся з початку 90-х – але в порівняно незначних масштабах. Територія покрилася розгалуженою мережею інтенсивно експлуатованих копанок лише в кінці першого десятиліття двотисячних, коли місцевим босам вдалося вибудувати струнку феодальну систему «держави в державі». Система базувалася на недієздатності державної машини, що згнила від корупції.

    Її м'язами стали цілком офіційні силовики, які контролювали безперебійну та безпроблемну роботу налагодженої машини, – навіть оптимістам важко інакше пояснити інтенсивний трафік кар'єрних самоскидів з вугіллям по дорогах південно-східних областей, який «не помічався» роками. І який, до речі, робив ці дороги непридатними для експлуатації за сезон.

    Економічним стрижнем нелегального копанкового господарства було два простих факти: нерентабельність або навіть повна неможливість цивілізованого видобутку вугілля з приповерхневих шарів, а також серйозний прибуток у разі здійснення такого видобутку без урахування техніки безпеки, соціальних відрахувань, екологічних та техногенних загроз.

    Річний оборот українського бурштину в кращому разі становить від 0,2 до 0,5 млрд доларів.

    Бурштин в 90-ті теж був предметом лише млявого нелегального видобутку – і так само приваблюав лише маргіналів і дрібний криміналітет. Причиною тому була невисока вартість викопної сировини на світових ринках. На сьогодні вона зросла майже в 20 разів.

    Однак, навіть попри сьогоднішню високу ціну, його промисловий легальний видобуток – з урахуванням всіх відрахувань до бюджету, малої потужності українських родовищ, необхідності дорогої рекультивації земель та значних екологічних ризиків – все ще залишається малорентабельним навіть на папері.

    Жахливі пейзажі окремих районів Житомирської, Волинської, Рівненської областей з розмитими ямами обумовлені тими ж економічними передумовами, що й місячний ландшафт навколо донбаських копанок. І тією ж залученістю до тіньового бізнесу насамперед силовиків – справді, важко повірити, що правоохоронці ніяк не можуть виявити правопорушників, що оперують в масштабах, видимих навіть з космосу.

    Практично ідентичним в цих паралелях є і соціальний фон, і риторика, яка використовується місцевими кланами для роботи з населенням. Північно-західні області України сьогодні серед найбільш соціально й економічно неблагополучних, з рівнем безробіття, що зашкалює, зі значними показниками побутового алкоголізму. Як і копанки на Донбасі, видобуток бурштину підноситься населенню як засіб виживання, як регіональна особливість, яку намагається заборонити «жадібний Київ».

    І тут виникає найцікавіше і найболючіше питання: чи зважиться хтось на розігрування бурштинової карти в політиці? Чи зможуть «господарі регіону» створити серйозне політичне прикриття для свого нелегального бізнесу, радикально феодалізувати регіон, як це сталося на Донбасі?

    Адже для цього, здавалося б, уже закладено  увесь необхідний фундамент: до тіньового бізнесу залучено високопоставлених представників політикуму та державного управління. Про це свідчить не просто відсутність прогресу в боротьбі з феноменом нелегального видобутку, а навіть навпаки – його інтенсивне зростання. Практично в «кришуванні» бурштинового бізнесу звинувачують представників керівництва МВС, про що, зокрема, не раз говорив Валентин Наливайченко.

    Місцеві політики не наважаться розіграти потужний соціальний протест з вимогою отримати легальний контроль над родовищами.

    Тим часом жодного успішного великого розслідування у цій сфері ніколи в історії України не траплялося. Небажання вирішувати проблему виглядає часом гротескно. Так, влітку 2015 року президент України Петро Порошенко дає силовикам два тижні, щоб покінчити з нелегальним промислом. Аваков, в свою чергу, заявляє, що «цю проблему не можна вирішити силовим способом», вимагаючи від Ради ухвалити ряд законів, що легалізують старательство.

    Що ж заважає появі на північному сході свого потужного політичного клану із системою контролю за життям регіону? Насамперед, обсяг нелегального ринку. Річний оборот українського бурштину в кращому разі становить від 0,2 до 0,5 млрд доларів – сума чимала, але явно недостатня.

    Крім того, видобуток бурштину, попри всю схожість, серйозно відрізняється від видобутку вугілля двома ключовими особливостями: вона не вимагає дорогих засобів виробництва та централізованого збуту. Децентралізованість промислу означає, що тотальний контроль за цією сферою наразі неможливий. Таким чином, серйозна монополізація навіть для криміналітету залишається лиш мрією.

    Є ще одна важлива складова – всі гравці розуміють, що йдеться про відвертий кримінал. Легалізація ж старательства практично неможлива – і хоча ситуація тут зовні схожа зі спробами легалізації копанок як «малих шахт», у такої вимоги немає реальних перспектив.

    Цей комплекс причин змушує припустити, що хоча залученість місцевої влади та силовиків до тіньових схем залишається високою, а за спинами місцевих чиновників маячать великі політичні фігури, ніхто найближчим часом не зважиться відкрито будувати регіональну політичну силу на такому хиткому фундаменті. Бурштинові гроші можуть у тій чи іншій формі піти на скупку голосів виборців, однак впливати на українську політику вони не будуть.

    Тут варто відзначити ще один важливий фактор – на Волині досі не вдалося створити дійсно оригінальної регіональної еліти. Не лише сила царьків Донбасу, але й досвід Закарпаття, схоже, Поліссю не світять.

    Прямі вказівки президента власним силовикам відверто й цинічно ігноруються.

    Бурштинове питання за сьогоднішніх умов неможливо повноцінно вирішити на регіональному рівні – всі місцеві політики, як і раніше, будуть лиш обіцяти «навести порядок», не наважуючись розіграти потужний соціальний протест із вимогою отримати легальний контроль над родовищами. Чому така перспектива, яка начебто не обіцяє Києву особливих проблем і цілком його влаштовує, є водночас песимістичним варіантом?

    Справа в тому, що подібний розвиток подій підтвердить неминучість продовження дуже важкого процесу – розкладання системи державної влади. Як і раніше, добробут представників регіональної влади, як і частини місцевого населення, буде безпосередньо залежати від стану нелегального промислу.

    Проте це не означає, що проблеми обмежаться випадковим переділом сфер впливу з нечастими перестрілками. Відсутність потенціалу для виведення проблеми в політичну площину – не є чимось позитивним, оскільки веде до консервації нинішнього стану. А консервація кризи – найбільш невдалий і найгірший шлях, навіть коли мова не йде про криміналізацію повсякденного життя.

    Тут знову можна говорити про паралелі з Донбасом. Втрата центральною владою контролю над регіоном відбулася не в останню чергу через сукупність факторів: небажання якісно відповідати на соціальні запити, викликані криміналізацією та зубожінням; втрату лояльності до Києва навіть дрібних місцевих чиновників; звичку населення до вирішення проблем поза правовим полем.

    Звичайно, сепаратизм і втрата Рівненської або Волинської областей Україні не загрожує. Йдеться про інше. Роблячи ставку на зовнішню стабільність наскрізь прогнилої ситуації, Київ може повністю втратити вплив у цьому регіоні – відсутність відвертої політичної опозиції зовсім не означає, що територія піддається управлінню.

    І ситуація, коли прямі вказівки президента власним силовикам відверто й цинічно ігноруються, – один з показових проявів таких серйозних проблем.

    Теги: МВС Арсен Аваков Донбас Валентин Наливайченко Петро Порошенко екологічна катастрофа Житомирська обл. рівненська область видобуток вугілля бурштин незаконна діяльність волинська область видобуток
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів