Блокада Донбасу розкрила гнійник брехні – нардеп Андрій Іллєнко

    2 Березня, 2017 09:44
    Чому влада боїться блокади ОРДЛО, чи будуть цього року перевибори до парламенту і коли скінчиться війна – представник «Свободи» Андрій Іллєнко в інтерв’ю для UA1

    Соціальне напруження в країні зростає, і здебільшого винна у цьому політична верхівка, що працює не на українців, а на олігархів. А відсутність власних економічних досягнень та кабальна залежність від грошей МВФ ще більше поглиблюють кризу в суспільстві. У цьому переконаний член парламентського комітету з питань правової політики та правосуддя, а також заступник голови Всеукраїнського об'єднання «Свобода» Андрій Іллєнко.

    Недолуга внутрішня та зовнішня політика, відсутність нормально функціонуючої правової системи, парламент, що не приймає важливих для України законів, – все це дуже схоже на безвихідь. Але, за словами Іллєнка, вихід є. І своїм баченням, у якому напрямку слід рухатися, він поділився з UA1.

    Останніми тижнями у центрі уваги економічна блокада ОРДЛО. Влада хоче торгувати з окупованими територіями, люди такого бажання не розділяють і самотужки намагаються припинити це. Виходом може стати прийняття законопроекту про окуповані території, але жоден з цих проектів у парламенті не розглядають. Ситуація чим далі, тим більше заходить в глухий кут. Ви бачите якийсь вихід?

    Я не вважаю, що це глухий кут. Продовження торгівлі з окупованими територіями – це продовження фінансування тероризму й окупації, фінансування війни проти самих себе.

    «Свобода» ще в червні 2015 року зареєструвала законопроект про заборону торгівлі з окупованими територіями, як і решту законопроектів, які стосуються ембарго на ввезення товарів з Росії. Це має бути зроблене, і чим швидше, тим краще, тому що це питання національної безпеки України.

    Власне, блокада розкрила цей гнійник брехні і стала каталізатором суспільної дискусії на цю тему.

    Але в сесійну залу жоден законопроект не виносять. І, схоже, не виноситимуть. Що тоді робити?

    Збільшувати суспільний тиск.

    Щодо законодавчих ініціатив «Свободи» у парламенті. Кажуть, що зареєстровані представниками вашої політичної сили законопроекти автоматично відкладаються.

    Це абсолютна правда  – у нас більш ніж сотня законопроектів. Але ми не є формалісти. Ми навіть погодимось, якщо вони наші законопроекти перереєструють на себе і приймуть ніби як свої. Головне, щоб від цього Україні стало краще.

    Питання ж не в тому, хто собі за це медаль на груди повісить. А в тому, що наша країна буде готова відбити агресію і розвиватися у цій ситуації.

    Про свою підтримку торгівлі з ОРДЛО крім всіх інших заявляв і міністр МВС Арсен Аваков, хоча це питання взагалі поза межами його повноважень. Як ви до цього ставитеся?

    Я не хочу коментувати заяви окремих міністрів, бо це великого значення не має. Має значення державна політика, яка проводиться. А політика, яку сьогодні проводить уряд, парламентська більшість і президент – це торгівля з окупованими територіями.

    Якщо раніше на цю тему вони сором’язливо відмовчувалися, то сьогодні говорять прямо, що це потрібно Україні. А це повний абсурд. І очевидно, що це має припинитися.

    Сьогодні назріває перезавантаження влади – і суспільство цього вимагає, і політична ситуація.

    У зв’язку із початком блокади ОРДЛО розгорілися дискусії щодо можливого закінчення війни. Багато хто вважає, що це станеться, коли хтось із нашого боку перестане отримувати зиск від ведення бойових дій. Але як взагалі можна закінчити війну, якщо це занадто прибуткова справа для багатьох у владі, а також дуже зручний інструмент, щоб пояснювати всі негаразди зовнішньою агресією, а критику влади – рукою Кремля? Як ви вважаєте, війна в Україні – це назавжди?

    Я знаю, що в країні багато мародерів, які наживаються на війні, в тому числі й у владі. Але було б верхом наївності вважати, що закінчення війни залежить від чийогось бажання або небажання в Києві. Війну не Київ починав – війну почала Росія. І ця війна закінчиться тоді, коли Росії буде нестерпно її продовжувати через втрати – людські, ресурсні, економічні.

    Я не виправдовую владу в Україні, але казати, що це бажання або небажання когось із української влади – це неправда. Те, що вони заробляють на війні, мародерствують, і деякому війна стала вже вигідною годівницею, – то це правда. Але завершення війни не залежить від одностороннього бажання.

    Стосовно війни і тих, хто зараз на південному фронті. У вас є якесь пояснення чи припущення, чому російському депутату Денису Вороненкову з дружиною дали громадянство України, а сотням бійців, які зі зброєю відстоюють цілісність країни, – ні?

    Як мінімум, це несправедливість. А взагалі я вважаю, що маємо серйозно розбиратися у цій ситуації: на яких підставах дали громадянство людині, яка голосувала за анексію Криму, яка все це підтримувала, яка є членом Комуністичної партії Росії. Я сам не можу знайти пояснення, навіщо все це було робити, та ще й в такому показушному форматі.

    Багато іноземців, які воюють за Україну, не можуть не те, що отримати українське громадянство, – вони знаходяться під загрозою екстрадиції. Недавно була історія грузинського добровольця, якого взагалі хотіли видати Росії. Це абсурд. Ми маємо цих людей підтримати максимально, як можемо.

    Гостра негативна реакція влади стосовно блокади окупованих територій знову призвела до чуток щодо позачергових парламентських виборів. Кажуть, що вони будуть саме цього року. Чи вважаєте ви, що це справді можливо?

    Перевибори можуть бути у будь-який момент, це просто треба мати на увазі. Якщо парламент не дієвий, якщо немає дисципліни у депутатів, якщо не приймаються потрібні для України рішення, і більше того – приймаються рішення, які шкодять Україні, як це зараз відбувається, зрештою, якщо немає коаліції, то все – треба вибори.

    Вибори можливі. Більш того, я вважаю, що їх не треба боятися. Сьогодні назріває перезавантаження влади – і суспільство цього вимагає, і політична ситуація.

    Головним інвестором, який вкладатиме гроші в українську економіку, має бути сам український народ.

    А як ви оцінюєте перспективи представників «Свободи» увійти до парламенту у разі перевиборів?

    Я вважаю, що в наступному парламенті має бути велика потужна фракція націоналістів. Тому що питання націоналістів у парламенті – це питання не просто партії, а національної безпеки.

    Якщо немає націоналістів у парламенті на рівні фракції, страждає національна безпека. Тому що націоналісти не є агентами якихось іноземних держав, олігархічних угруповань. Це люди, які відстоюють національні інтереси України. І якщо немає їх сильного представництва в парламенті, це дуже погано для держави.

    Чому так сталося, що такого представництва зараз немає?

    Тому що у 2014 році були кинуті величезні сили для того, аби націоналістів, «Свободу» не пустити в парламент. Були кинуті величезні ресурси, і фактично це був олігархічний консенсус, в тому числі й закордонних сил, які не хотіли, щоб Україна була сильною і самодостатньою.

    Думаєте, якщо будуть перевибори, то це не повториться?

    Я думаю, що спротив буде так само великий, але ситуація змінилася, і сьогодні багато тих пропагандистських міфів, які працювали проти нас в 2014 році, вже розбиті вщент. Їм не вдасться прокрутити ту саму оборудку, як два роки тому.

    А ви спостерігали за тим, що нинішня влада використовує перевірений ще за часів Януковича механізм: коли в країні стає все погано в економічному плані, суспільству кидають проблемні питання на кшталт чи герой Бандера та який статус має бути в української мови? Тоді стан речей у державі вже більше нікого не цікавить, всі чубляться через ініційовані владою дискусії. Звісно, до них долучаються й націоналісти. Чи ви не відчуваєте себе у цих випадках знаряддям влади з розшарування суспільства?

    Ні. Тому що, коли хтось вважає, що проблема мови неважлива, у мене питання: чому понад 130 разів українська мова була заборонена – в Російській імперії, в Радянському Союзі у різний спосіб. Чому там, де нема української мови, там, де її винищували, зараз «руський мір», окупація. Якщо це неважливо, то я не знаю, які ще мають бути аргументи.

    Мені здається, що потрібно раз і назавжди поставити крапку в цій ситуації: українська мова єдина державна. У нас має бути замість цього ганебного антиукраїнського зрадницького закону Ківалова-Колісниченка закон, який би захищав українську мову.

    У нас кожна людина має право говорити тою мовою, якою вона хоче. Але якщо ти хочеш йти на державну службу, в парламент – будь ласка, публічні виступи українською мовою. Більшість ефіру телеканалів та радіостанцій має бути українською мовою. Все, крапка. Тому що сьогодні Путін розказує, що «руський мір» там, де російська мова, а ми кажемо, що мова неважлива.

    Визнання Росією паспортів ОРДЛО ставить хрест на Мінську-2, хоча й раніше була зрозумілою нежиттєздатність цього проекту. Що робити тепер? Очікувати на Мінськ-3?

    Треба приймати як альтернативу нормальний формат. Ці всі «Мінські» ні до чого не приведуть. Має бути Будапештський формат, ми маємо звертатися до наших гарантів Будапештського меморандуму – Сполучених Штатів, Великобританії і апелювати до них.

    Бо вони були нашими гарантами, коли Україна віддавала третій у світі ядерний потенціал – абсолютно безглуздо, але це вже інше питання. Мінський формат апріорі не може призвести до української перемоги, і це вже всі зрозуміли.

    Однак слід визнати, що Україна є не суб’єктом, а об’єктом у світовій політиці, насамперед через слабке економічне становище. Влада каже, що аби підняти економіку, потрібні західні гроші, тобто треба залишатися об’єктом політики. Таким чином, коло замикається. Чи є вихід з цього становища?

    Я не вважаю, що нам сьогодні критично треба залежати від іноземних грошей. Скажу відверто: те, що нам пропонується владою, як вимоги Міжнародного валютного фонду, – це абсолютно неприйнятні речі. Ми маємо розуміти, що наш економічний суверенітет має бути захищеним.

    Нам сьогодні треба вести політику не в інтересах олігархату, як це зараз відбувається, а в інтересах абсолютної більшості українського народу. Головним інвестором, який вкладатиме гроші в українську економіку, має бути сам український народ, який сьогодні не довіряє нашій банківський системі, податковим службам, державі. Ми маємо цю довіру відновити.

    Влада не займається поверненням офшорних грошей, бо її представники і є олігархами. Це і є та система, яка має бути знищена.

    За один мільярд доларів кредиту, який ми потім повинні вертати з відсотками, нам наказують підвищити пенсійний вік, ліквідувати спрощену систему оподаткування, приватизувати стратегічні підприємства, вводити ринок землі.

    За один мільярд доларів! Це що, якась гігантська сума навіть сьогодні в масштабах України? Ні. А якщо ми говоримо про внутрішні інвестиції, то це десятки мільярдів доларів, які мають запустити нашу банківську систему. Такий шлях треба обирати, а не далі прислуговувати комусь, знищувати свою країну заради чергової подачки, яка ще більше заганяє нас в борги.

    Але ж як людей зацікавити вкладати гроші в економіку?

    Вони не довіряють цій владі, вони бачать, що відбувається – суцільний договорняк. Вони бачать, що їх дурять на кожному кроці. Подивіться – та ж сама блокада викрила брехню з тарифами. Люди розуміють, що брехня на кожному кроці.

    У нас немає чесних суддів, у нас – попри всі розмови про суддівську реформу – і далі залежні суди. А який вкладник прийде в країну, якщо можна через будь-яке рішення суду забрати власність?

    Тому треба чесний суд, нормальна чесна влада, яка працює на людей, а не олігархів, ліквідація всіх корупційних олігархічних схем. Тоді нам не треба буде ніякий МВФ – ми самі себе забезпечимо.

    Ми – багата країна, ми перші місця в світі займаємо по купі показників. Зараз ми вийшли на перше місце в світі з експорту борошна, друге місце в світі з експорту зерна. А у людей нема грошей, тому що все це крадеться, виводиться в офшори.

    Ми кажемо: давайте ліквідуємо офшорні схеми, у нас є чудовий законопроект, десятки мільярдів доларів ми можемо повернути до бюджету. Але влада цим не займається, бо її представники і є олігархами. Це і є та система, яка має бути знищена.

    Вважаєте, надія є?

    А якби не було надії, ми б не займалися тим, чим займаємося. Подивіться, який був Марш національної гідності – це і є надія, є альтернатива. І ми є тою альтернативою – об’єднані націоналістичні сили.

    Теги: Росія Арсен Аваков МВФ офшор мінські домовленості Свобода Андрій Іллєнко перевибори блокада донбасу Денис Вороненков
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів