«З такими темпами реформ все зробимо за 35 років» – Валерій Пекар

    28 Липня, 2015 16:03
    Член Національної ради реформ Валерій Пекар про ефективність парламенту та уряду, про фактичний провал реформ та про те, чи вдалось владі полегшити життя бізнесу. Експерт відповідає на запитання: що чекає на Україну?
    Валерій Пекар
    Фото: UA1
    Валерій Пекар

    Валерій Пекар – експерт зі стратегування. Викладає в Києво-Могилянській бізнес-школі курс «Управління майбутнім». У власному бізнесі з 1992-го. Після Майдану припинив займатися підприємництвом. Натомість став одним із співзасновників громадянської платформи «Нова Країна» – громадського об’єднання, яке займається розробкою та втіленням реформ.

    Що Верховній Раді вдалося зробити за останні півроку своєї роботи, а що ні?

    Вперше у Верховній Раді склалась реформаторська більшість. Але якість її роботи бачимо з аналізу виконання коаліційної угоди. За перші п’ять місяців виконано лише 39 відсотків запланованої роботи. Якщо брати рік повністю, то законодавче забезпечення реформ виконано коаліцією всього на 11 відсотків. Радою ухвалено лише третину урядових законопроектів. А 19 відсотків законопроектів Кабміну взагалі знято з розгляду. Ситуація вкрай неприємна. Розуміємо, що заплановане на останні місяці 2015-го року не буде виконано.

    Якщо постійно не вистачатиме голосів на реальні реформи чи буде багато популізму, то наступний парламент нам буде потрібен навесні 2016-го.

    Чому в коаліції немає єдності?

    У ній не може бути єдності. Тому що, по-перше, п’ять партій коаліції мають дуже різні засади. По-друге, кожна з партій складається з дуже різних людей, які по-різному налаштовані ідеологічно. Наприклад, у «Самопомочі» бачимо два чи три крила, починаючи від ліберальної більшості, яка налаштована на економічний розвиток, і закінчуючи соціально-консервативними силами. У «Блоці Петра Порошенка» всередині фракції з десяток внутрішньофракційних груп.

    Навколо кого ці «фракції у фракціях» концентруються?

    Навіть не хотів би розбиратися. Загалом, весь парламент можна поділити на три основні партії: «партія минулого», «партія теперішнього» і «партія майбутнього».

    «Партія минулого» – це люди, які вважають, що краще було жити за Кучми. Тоді був певний олігархічний баланс. Найбагатші групи мали приблизно рівний доступ до експлуатації народних багатств. За цим завжди слідкував незалежний арбітр, який сам олігархом не був. Малий і середній бізнес міг якось жити. Його ніхто особливо не чіпав, якщо він не залазив у політику. Народ не бунтував, і всі якось жили. У «партії минулого» вважають, що це треба відновити.

    Представники цієї групи є в усіх фракціях. Це приблизно 150 депутатів. Більшість таких в «Опозиційному блоці», «Відродженні» та «Волі народу», але поодинокі є майже в усіх фракціях. Проблема «партії минулого» в тому, що минуле вже пройшло. Тих багатств вже немає і неможливо повернутись у ті обставини. Бо і народ змінився, і країна вже інша. Крім того, йде війна.

    Якщо казати, що реформи почнуться після війни, тоді ця війна буде безкінечною. Ті, хто не хоче змін, зроблять усе, щоб вона не закінчувалась.

    Скільки є представників «партії теперішнього»?

    Більшість – понад 200 депутатів. Вони також є в усіх фракціях. У них все дуже добре. Вважають, що треба зробити косметичний ремонт країни, аби люди не бунтували. Проблема з теперішнім – його неможливо схопити, воно нетривке. Бо сьогодні економічний, політичний, соціальний і військовий стан в Україні нестабільний. Неможливо заморозити те, що маємо.

    Хто входить до «партії майбутнього»?

    Це близько 50 депутатів з усіх партій чи трохи менше. Ці люди прийшли робити реформи. Отже, маємо парламент, структурований не за ідеологіями чи цінностями, а за партійними списками, які нічого не означають. Рано чи пізно Верховна Рада має структуруватися за ідеологією. Інакше матимемо постійне і повсюдне порушення фракційної дисципліни та постійні внутрішні конфлікти, як у «Самопомочі» чи БПП. Тому це перехідний парламент за всіма ознаками. Він ніби й постмайданівський, але не відповідає запитам суспільства.



    Коли матимемо нові парламентські вибори?

    Залежить від подальшої ефективності роботи Верховної Ради. Якщо постійно не вистачатиме голосів на реальні реформи чи буде багато популізму, то наступний парламент нам буде потрібен навесні 2016-го. Нині Рада не здатна на швидкі зміни в країні через цю внутрішню неефективність. Адже суспільство щоразу висуває більші вимоги, ніж політична система здатна виконати. Причина – застарілий регламент, подекуди не працюють парламентські комітети.

    Що показало голосування в Раді за Конституцію?

    Там було три моменти. Перший – давно назріла і вкрай необхідна децентралізація.

    Другий – суперечка навколо збільшення повноважень президента через префектів. Хоча не бачу тут жодних проблем. Багато аналітиків називають це спробою узурпації влади. Але нам необхідна певна вертикаль влади, яка стане запобіжником. Без цього децентралізація може розвалити країну. Тому інститут префектів – це такий запобіжник.

    Третій проблемний момент – закріплення особливого статусу окупованих областей Донбасу. Багато хто за цим вбачає багатоходівку, яка має нас привести до реалізації плану Кремля. Тому розумію депутатів, які не хочуть грати за цими правилами. Маємо колись припинити гратись із Конституцією як з інструментом, що вирішує наші тактичні завдання, адже це стратегічний ресурс.

    Чому депутати у голосуванні за Основний Закон піддалися тиску з боку міжнародних партнерів?

    Ніхто нікого не примушував. Їм просто показали, як це бачать у Брюсселі чи Вашингтоні. Сьогодні ми знаходимось у ситуації, коли нам конче необхідна підтримка Заходу. Без цієї підтримки Україна не може далі розвиватись. Але тиску можна м’яко опиратися, якщо він спрямований не на допомогу Україні, а на те, щоб зняти проблему з себе і перекласти її на нас. Наприклад, торік 22 лютого українці проявили суб’єктність, не прийнявши підписання тодішніми лідерами опозиції договору з Януковичем. Так само й зараз ми не можемо сліпо коритися і йти шляхом, який Захід вважає правильним, якщо ми самі вважаємо інакше.

    Сьогодні ми знаходимось у ситуації, коли нам конче необхідна підтримка Заходу. Без цієї підтримки Україна не може далі розвиватись.

    Але тиск Заходу нам дуже потрібен в тих питаннях, де він на користь Україні. Наприклад, важливо, щоб Захід не давав уряду грошей без реальних реформ. Бо якщо давати гроші, незважаючи на досягнення, то успішними реформи ніколи не будуть. Якщо казати, що реформи почнуться після війни, тоді ця війна буде безкінечною. Ті, хто не хоче змін, зроблять усе, щоб вона не закінчувалась.

    Ви – співзасновник громадянської платформи «Нова країна». Що вдалося зробити в рамках проекту?

    Організацію створено на Майдані заради конкретної мети – пошуку відповіді на запитання: яку країну хочемо побудувати після Януковича? З лютого до кінця квітня 2014-го сотні експертів спільно працювали над розробкою інтегрального бачення того, якою країна має бути. Після цього ми поставили перед собою досить амбітні цілі – допомогти розгортанню реформ там, де це можливо.


    Що не вдалось зробити?

    Найбільш успішним проектом назвав би проект прозорих державних закупівель. Але загальмував проект реформи державної служби, хоча це є першою реформою, яку треба зробити. Думали, що відповідний законопроект буде прийнято на початку цього року, але він лише у вересні піде на друге читання. Наразі не певен, що законопроект запрацює у пілотному режимі з січня наступного року. А це означає, що продовжується політичне квотування, кумівство та непрозорі призначення.

    Успіх у втіленні реформ можна оцінити у три відсотки. З такими темпами все зробимо за 35 років.

    Що передбачає реформа держслужби?

    Відкриті конкурси на всі посади. Деполітизація. Наводиться лад у таких непрозорих питаннях, як кар’єрне зростання держслужбовців, звільнення, навчання.

    У березні ви казали, що «для проведення реформ потрібно почати справжню війну зі старою системою». Ця війна вже почалась?

    Звичайно, ні. Тому що війна – це штаб реформ, стратегія та активні дії з її виконання. Штабу як такого немає. Люди, які сьогодні цим займаються у міністерствах і відомствах, перевантажені поточними операціями. Немає людей, які були б сконцентровані на реформах, немає окремого «штабу реформ». Ним не став секретаріат Кабінету Міністрів. Навпаки, він став тим місцем, де вони гальмуються. Успіх у втіленні реформ можна оцінити у три відсотки. З такими темпами все зробимо за 35 років.

    Що робити, аби реформи не гальмувались в уряді?

    У кожному міністерстві потрібні люди, які займаються лише реформами. Потрібен віце-прем’єр, який координуватиме цю роботу. Так було в усіх країнах, де робились успішні реформи, – від Нової Зеландії до Грузії, від Фінляндії до Мексики. Завжди була окрема команда зі стратегією, ресурсами, мотивацією до швидких змін.

    Не секрет, що в деяких контролюючих органах, розуміючи, що прийшов їх останній час, намагаються побільше набрати.

    Нам варто орієнтуватись на іноземний досвід в реформах?

    Нам необхідно вивчати всі можливі варіанти досвіду, але орієнтуватись треба на власні потреби. Реформи складаються з трьох речей – знати, що зробити, як зробити і врешті зробити. У нас немає проблеми з розумінням, що й як робити. Проблема – нарешті взяти і зробити.

    З початку року набув чинності закон про зміни в податковий кодекс. Що робити зі спрощеною системою оподаткування?

    Перше, малий бізнес не можна розглядати як джерело податків. Це джерело зайнятості та самозайнятості. Краще, коли людина сама заробляє, ніж стоїть у черзі за соціальною допомогою.

    Друге, спрощена система оподаткування має бути надзвичайно простою та виключати будь-який тиск на підприємців.

    Третє, неможливо кваліфіковано говорити про реформу спрощеної системи оподаткування, поки не розуміємо, якою буде загальна реформа.

    Четверте, треба запобігти ухиленню сплати податків великим бізнесом, використовуючи спрощену систему оподаткування, а для цього треба насамперед реформувати оподаткування праці.

    Ви – віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців. З якими основними проблемами сьогодні стикаються власники бізнесу?

    Більшість претензій підприємців пов’язані з функціонуванням податкової та митної системи. Основні вимоги – розвиток конкуренції, зменшення рівня монополізації економіки. На митниці – припинення контрабанди, спрощення митного оформлення. Те саме зробити з оподаткуванням: зменшення та спрощення дискреції (можливостей інспектора діяти на власний розсуд – Ред.).


    Вести бізнес в країні стало складніше?

    Звичайно, тому що війна й економічна криза. Менше грошей. Розвиватися зараз значно важче. Не секрет, що в деяких контролюючих органах, розуміючи, що прийшов їх останній час, намагаються побільше набрати. Бізнес-клімат погіршився. Полегшення, які є в сфері дерегуляції, до бізнесу не дійшли, адже значна їх частина ще не запрацювала. Натомість запрацювали ускладнення. Що стосується податкової реформи, як її називає прем’єр, то це не реформа, а додаткове навантаження в умовах війни. Це можна назвати податковою мобілізацією.

    У нас в країні все, на що не здатна держава, відбувається саме собою. Маємо дуже життєздатну країну при дуже нежиттєздатній державі. Якщо не боротимуться з корупцією, країна розвалиться.

    Є політична воля полегшити життя бізнесу?

    У «партії майбутнього» – є.

    Одна з найбільших проблем в Україні – це корупція. Чи вдалося нам хоча б розпочати цю боротьбу?

    Борються лише з поодинокими випадками. Системної боротьби немає. Досі ніхто не сидить. Нічого не буде, поки за ґрати не посадять 200-300 корупціонерів високого рангу.

    Як суспільству дати поштовх владі, щоб почались реальні зміни?

    Суспільство скоро перейде в стан, коли або наполегливо вимагатиме реформ, або почне жити паралельним життям. Якщо в державі немає справедливості, то її встановлюватимуть хлопці з автоматами. У нас в країні все, на що не здатна держава, відбувається саме собою. Маємо дуже життєздатну країну при дуже нежиттєздатній державі. Якщо не боротимуться з корупцією, країна розвалиться. Не можемо існувати за того рівня корупції, який є сьогодні.

    Що чекає на Україну?

    Є два сценарії. Перший – в країні починається озброєний хаос. Цього всі бояться, бо тоді країна розпадається на якісь фрагменти, де панують озброєні групи і кожен встановлює свої правила гри. Це стається, коли держава доведе свою повну нездатність керувати країною. Це найгірший сценарій, і ми потроху туди влазимо. Щоб цього не було, потрібна інтеграція громадських і політичних сил. Тоді вийдемо на інший сценарій, який після років важкої праці можна буде назвати «Південна Корея». Це стрімкі реформи за підтримки Заходу та вихід на передові позиції з темпів економічного зростання, бізнес-клімату, отримання інвестицій тощо.

    Теги: Верховна Рада Порошенко законопроект реформа БПП Самопоміч
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів