Пригоди бравого солдата Щура

    26 Серпня, 2015 13:15
    День 27

    Вчорашня історія. У нас дефіцит тумбочок. Треба багато. Буває, що одна на 5-х. У кого які ідеї? Де взяти штук 70 тумбочок? Або ще краще – тумбочки то насправді абсолютно незручна штука. У кого є які ідеї, чим їх можна замінити.

    Сон: підйом о 4:30. Сьогодні мені снився автомат без мушки. Що б це значило?

    Збираємось на потяг на полігон. 
    Одягаю контактні лінзи. Хочу подивитись, як вони себе проявлять у польових умовах з пилюкою, піском і т.д.

    Приїхали на місце. До нас приїхав інструктор Сергій. Майстер спорту зі стрільби (я не пам'ятаю всіх його регалій, тому щось міг забути). Трохи про нього:
    - цитує Подерв'янського;
    - каже: Єдиним довбо₴&@ом, який бігає з пальцем на спусковому гачку є Сталоне. Всіх інших зірок Голівуду навчили, що так не можна.

    Пристрілювали зброю. Довго. Разів 5 стріляли, аналізували, куди вцілюємо і прикручували мушку. Туда-назад, туди-назад. Поки не попали туди і так, як треба.

    Було повно різних вправ. Разом ми займались з 9-ї до 16-ї. 
    Наприклад вправа:
    8 куль. Треба на швидкість поцілити, стоячи, в район грудей мішені. На час. 
    9,5 – час моєї стрільби. Поцілив.


    Моя мішень. Незаклеєні дірочки - мої.
    Моя мішень. Незаклеєні дірочки - мої.

    Це була мегакорисна стрільба. Ми розбирали практично кожен постріл. Інструктор пояснював, чому, наприклад, одна куля пройшла вище і правіше від двох інших. Він ставив стійку і всі потім стріляли краще. 

    Це дуже круто.

    Повні берці піску.
    Пробував сьогодні наколінники і налокітники. 
    Наколінники – ок. Лише тре звикнути. Налокітники – зняв взагалі на другій вправі. Тільки заважають. 

    16:00 – кінець стрільб. 
    16:47 поїли там же в лісі. Відпочиваємо.

    О 17-й вирушаємо в казарми. 16 км. Пішки. ПІШКИ. Ви собі навіть не уявляєте, як це – викладаєшся по повній весь день, щоб потім лягти і відпочити. А потім ти чуєш "ми йдемо пішки в казарми". Нагадаю підйом сьогодні був о 4:30. Лежу зараз – в лісі – ноги вище голови – це блаженство.

    Вирушили в казарми на 10 хв. раніше. Йдемо. Дехто в броніках. Періодично міняємось. А дехто не міняється. Так всю дорогу в броніках і йшли (це не про мене – приховувати не буду). У роті так пересихає, що важко рухати язиком. 

    Десь о 18:50 згадую, що у мене в наплічнику є смоктальна цукерка. Ура!!! Кидаю її в рот, щоб виділилась слина. Не виділяється. Не виділяється. Все рівно не виділяється. Хвилини три йшов отак і дряпав смокталкою щоки з середини, коли оп – і прорвало. Полегшення. Далі йти було легше. 

    О 19:11 дійшли до КПП. 
    Зупинились. Дочекались хвоста. Вишикувались. 
    – Слава Україні!
    – Героям Слава!
    На весь голос. Бо я радів, що дійшов. 16 км після того, як весь день пропрацювали зі стрільбами.

    Лінзи – ок на полігоні. Нічого не запилюжилось чи щось таке. Добре себе проявили. Завтра знову в них піду.

    Завтра знову підйом о 4:30. 
    Добраніч.

    Оригінал тексту

    Теги: військові навчання мобілізація призовники
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів