Український doublethink, або Як відрізнити "старого" політика від "нового"?

    7 Червня, 2017 16:51
    Фраза "потрібні нові політики" так часто звучить, що вже потроху перетворюється на якийсь мем

    Для багатьох є зрозумілим, що політики «старої» генерації неспроможні перетворити Україну на «сильну та квітучу», і треба обирати нових. Проте далі починаються проблеми: кого називати старим, а кого новим? Ділити за віком було б дуже просто, але «старий» Мустафа Джемілєв викликає більше довіри ніж «новий» Олексій Гончаренко. Як же тоді відрізнити тих, хто тягнуть країну назад, від тих, хто хоче тягнути її вперед?

    І тут нам не обійтись без історії, психології та літератури. «Совєцкий режим» довів до абсолюту, те, що в книзі Орвела «1984» називалось дводумство, або doublethink, коли людина могла одночасно притримуватись двох протилежних поглядів.

    Совєцке суспільство публічно будувалось на принципах колективізму – все для колективу, нічого собі. Проте, по факту, успішність виживання в цьому суспільстві гарантувалась не колективною поведінкою, а сугубо індивідуальною – все для себе, нічого для колективу.

    Чим більше людина дбала про себе і свої інтереси, тим вище вона піднімалась в соціальній та фінансовій ієрархії. Проте публічно продовжувала відстоювати принципи «все для колективу».

    «Все для колективу», але у політичної еліти окремі ресторани, службові «Волги» та закордонні речі.

    «Все для колективу», проте Сергій, який крав цукор з заводу, заробляє більше, ніж Іван, який гарує по дві зміни.

    «Все для колективу», але Петро, який лишився працювати вдома, збудував хорошу кар’єру, поки Микола поїхав безкоштовно будувати «БАМ».

    Совєцким doublethink було говорити про одні цінності та орієнтири, а самим дотримуватись кардинально протилежних.

    В сучасній Україні принцип трансформувався у ставлення до корупції. Публічно – всі виступають проти корупції, від Президента до лікаря районної лікарні. Проте на практиці, саме корупція гарантує зростання в соціальній та фінансовій ієрархії.

    Лікар, викладач, полісмен, чиновник, депутат – кожен, хто бере хабарі, стає більш фінансово потужним, ніж «чесні» представники цієї професії. Ще більше піднімаються по драбині ті, хто не лише бере, а й активно дає хабарі.

    В такій системі владу отримають ті, хто є чемпіонами корупції. В той же час, публічно вони продовжують виступати проти неї, і навіть проводити якісь антикорупційні дії.

    У психології є таке поняття, як «конгруентність» – це коли дії та думки людини узгоджуються між собою. Простіше кажучи – коли людина робить саме те, що думає.

    Саме «політична конгруентність» і є тією червоною лінією, яка дозволяє відрізнити політика старої генерації від політиків нової генерації. Проста річ – коли погляди і дії політика узгоджуються між собою.

    Ці погляди можуть буди неправильними, наївними чи радикальними, але вони є щирими, і тільки в такому випадку з ними можна працювати.

    Якщо політик щиро вважає, що потрібно націоналізувати всі великі підприємства, бо це відродить Україну – його можна переконати. Бо це його погляди, які сформувались під впливом аргументів і фактів, а отже нові аргументи і факти можуть їх змінити. Тобто тут головне – змінити погляди людини, і вона буде докладати зусилля вже в правильному руслі.

    Інша справа, коли ми дискутуємо з політиком старої формації. Його погляди неможливо змінити через аргументи і факти, бо в публічній площині – він за вас. Він теж проти корупції, за чесні конкурси і прозорі відбори. Але його слова розходяться з ділом.

    Порошенко, Аваков, Луценко – чи є в Україні більш активні публічні критики корупції? Проте на практиці чомусь випливає Кононенко, «рюкзаки Авакова» та хата, переписана на бухгалтера Луценка.

    Водночас, вони успішно стикають лобами політиків «нового типу», вміло граючи на їхніх цінностях та поглядах. І поки щиро переконані в своїх поглядах молоді й не дуже люди, які хочуть реального розвитку України, ламають списи, сперечаючись один з одним, політики «старого типу» успішно домовляються між собою. Бо в них немає ідеологічних розбіжностей – є лише інтерес.

    Тому саме по цій лінії має проходити фронт протистояння між «старими» та «новими» елітами – конгруентність, а не doublethink. І тільки після того, як панівними в Україні будуть еліти, які щиро вірять у свої погляди, може йти дискусія і навіть конфлікт між ними – націоналістами і лібералами, правими і лівими, демократами та республіканцями. Проте такими, для яких їхні погляди – це їх внутрішня суть, а не інструмент для маніпуляції масами на виборах. 

    Теги: реформи корупція Порошенко Арсен Аваков СРСР Юрій Луценко Мустафа Джемілєв
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ


      Архів