Чому в Україні не відбуваються реформи?

    29 Листопада, 2016 12:40
    Третя річниця Євромайдану запустила чергові дискусії на тему «зради», «перемоги» та «не дарма». Незважаючи на різні оцінки актуальної ситуації, переважна більшість сходиться у тому, що за три роки хотілось би більше позитивних змін. Проте чи виправдані такі очікування?

    Якщо проаналізувати приклади успішних реформ в інших країнах, можна помітити, що вони відбувались, зазвичай, у двох випадках:

    1. Владу отримувала еліта, яка була зорієнтована на реформи і впроваджувала їх, незважаючи на громадську думку та спротив населення. Петро І рубав бороди, Ататюрк переводив турків на латиницю, Саакашвілі нещадно саджав у тюрми. І це давало результат.
    2. У суспільстві з’являлася соціальна група, яка об’єднувалась для відстоювання своїх інтересів і тиснула на керівництво держави, примушуючи його проводити реформи. Робітники, підприємці чи фермери протестували, бойкотували та навіть вчиняли масові безлади, що теж давало результат.

    Хоча багатьом громадянам імпонує ідея «освіченого диктатора», який принесе щастя і добробут, насправді ж будь-який політик, який спробує одноосібно правити, завершить в Ростові. Навіть якщо це буде людина з найщирішими бажаннями змін. Якщо вона отримає владу в результаті перевороту, то не отримає легітимності в більшості населення, і її правління закінчиться «махновщиною», коли в різних регіонах, областях і навіть селах будуть свої «президенти», «коменданти» та «диктатори».

    Якщо ж отримає владу в результаті виборів, то з впровадженням реформ може поставити хрест на своїй подальшій політичній кар’єрі. Реальні реформи зачеплять звичний стиль життя більшої частини населення, яке, швидше за все, цьому не зрадіє. Власне це те, що ми спостерігаємо наразі в Україні.

    В актуальній ситуації елітою є політичні команди Блоку Петра Порошенка та «Народного фронту». Кілька років тому президентська лінія була більше зорієнтована на реформи, ніж екс-прем’єрівська. Було запущено децентралізацію та судову реформу, до влади було залучено багато прогресивних іноземних та українських експертів і політиків, реформовано Нацбанк, закупівлю ліків передано міжнародним організаціям, створено патрульну поліцію. Проте все більше і частіше ми чуємо про саботаж, гальмування та відкат цих процесів. Іноземців та реформаторів витісняють з влади, переатестацію поліції по факту провалено, медицина та освіта в недореформованому стані.

    І причина криється у виборах. А точніше, бажанні діючих «еліт» їх виграти. «Народний фронт» вже просто політичний труп. У Президента ситуація краща, проте очевидно, що, за умови чесних виборів, нових 54% не буде. Ні в першому турі, ні в другому. Тому для перемоги Порошенку потрібні контрольовані суди, контрольовані правоохоронні органи та контрольований адмінресурс.

    Тож на реформи «згори» розраховувати не доводиться. А що ж з реформами «знизу»?

    З цим пунктом проблем іще більше. Адже чим по суті є реформи? Перерозподілом прибутків. Реформи дозволяють «відібрати» надприбутки в умовного Ахметова і передати їх умовному ІТ-бізнесу.

    Звичайно, що як умовний, так і реальний Ахметов не дуже хоче віддавати свої надприбутки. І для захисту своїх інтересів він має своїх політиків, свої ЗМІ, свої громадські об’єднання та «армію» юристів.

    А що з іншого боку? Порожнеча. В Україні просто немає достатньо численної соціальної групи, яка б могла вимагати від держави змін, а від Ахметова прибутків. 2/3 всього працездатного населення задіяне або в державному секторі (держслужбовці, вчителі, лікарі, правоохоронці, співробітники державних та комунальних підприємств і т.д.), або в компаніях, які належать олігархам, що фактично одне й теж.

    Чи можна очікувати від вчителів реформи освіти, яка позбавить більшості з них роботи? Чи можливо, щоб реформу поліції провели міліціонери? Так само не можуть, наприклад, корумповані вчителі реформувати корумповану поліцію, оскільки вони все одно є елементами однієї Системи, яка опирається і протидіє.

    Хто ж представляє «незалежний сегмент»: фермери, малі та середні підприємці, співробітники іноземних корпорацій та грантові активісти.

    Фермери занадто індивідуалізовані та обмежені мораторієм на продаж землі сільськогосподарського призначення, що заважає виникнути класу нових «куркулів», які б були достатньо потужні, щоб кинути виклик державі та олігархам.

    Малі підприємці перебувають в постійному страху банкрутства. Їх бізнес-процеси зазвичай такі, що навіть незначний тиск з боку Системи знищить їх. Тому малий бізнес намагається не кидати виклик Системі та діяти партизанськими методами.

    Трохи надійнішим є середній бізнес, який може дозволити собі сперечатись з державою. Може найняти адвокатів та охорону, оплатити піар-кампанії і навіть фінансувати власних політиків. Проте незалежного середнього бізнесу надзвичайно мало.

    Співробітники іноземних компаній зазвичай досить добре працевлаштовані і мають хороші доходи навіть за наявної економічної моделі. Відповідно, їх інтерес до реформ є швидше теоретичним бажанням, а не конкретним власним інтересом.

    Найбільш зацікавленими у реформуванні є громадські активісти, оскільки реформи – основний результат і ціль їхньої діяльності. Проте українське громадянське суспільство має багато власних проблем. Існує багато організацій, які маючи найбільші інструменти впливу, по факту є агентами впливу олігархів. Наприклад, Федерацію роботодавців України, яка навіть має представника на засіданнях Уряду, фактично контролює Дмитро Фірташ. Тому найслабшою є саме фінансова база громадських організацій. Більшість з них фінансуються грантами міжнародних організацій, а не членськими та спонсорськими коштами, як за кордоном. Це зменшує потребу залучати до своїх лав якомога більше людей та формує «грантову всеїдність», коли організація постійно змінює профіль своєї діяльності, стежачи за коштами донорів. Важко уявити, щоб, наприклад, американські NRA чи Greenpeace почали раптом опікуватись проблемами літніх людей. Для України такі зміни профілю є доволі частими.

    Як підсумок: не варто розраховувати на системні реформи за наявного стану речей. Це не є песимістичною оцінкою чи поширенням «зради» – це об’єктивні умови, за яких нам усім доведеться існувати.

    Виходів із сумної ситуації є декілька. Перший – це зміна еліт на такі, що матимуть більшу політичну волю до змін. Проте за наявного виборчого законодавства будь-які вибори – це лише перетасовування ставлеників олігархів.

    Другий – консолідація та посилення наявних соціальних груп. Об’єднання фермерів, малих і середніх підприємців та збільшення кількості членських громадських організацій.

    І, звичайно, варто зазначити, що це не вибір або/або. Ці варіанти можна, ба, навіть треба поєднувати разом. 

    Теги: реформи Порошенко Саакашвілі Фірташ бізнес нацбанк БПП вибори правоохоронці Народний Фронт держслужбовці підприємці населення фермери
    ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ
    Коментарі
    1000 символів лишилося
    ТОП МАТЕРІАЛІВ



      Архів